Здорова амбіція чи духовне падіння?

Від мирянина до митрополита. Фото: СПЖ

Буває, людина будує амбітні плани, хоче заробляти більше грошей або обійняти керівну посаду, але їй не дає спокою внутрішній голос: хіба християнство не вчить смиренню? Хіба прагнення до успіху – це не та сама гордість, від якої нас застерігають святі отці? Ми дивимося на скромних подвижників – і поступово починаємо сприймати цей стереотип як приклад для наслідування. Наче справжня віруюча людина зобов'язана бути непомітною, бідною і в усьому невдалою.

Страх виявити свої здібності глибоко ввійшов у нашу свідомість. Нам здається, що будь-яке прагнення реалізувати себе – це вже крок до звеличення. Але Євангеліє дивиться на це інакше.

​Закопані таланти 

​Пригадаємо притчу про таланти. Господар роздає рабам майно: одному п'ять талантів, іншому два, ще іншому один, кожному за його силою (Мф. 25:15). Двоє пускають монети в діло, подвоюють капітал і отримують схвалення господаря. Третій же ховає срібло в землю від гріха подалі.

​Цікаву деталь помічає тлумач О. П. Лопухін: господар не був бідною людиною, що роздала останні крихти, а довірив рабам лише частину свого величезного майна. Йому не потрібна була сліпа покора наляканого слуги. Він чекав від нього дорослої ініціативи.

Тобто сама ідея про те, що кожна людина має внутрішній капітал, який обов'язково потрібно примножити, вбудована в європейські мови через цей біблійний текст.

​Протоієрей Герасим Павський, розмірковуючи над цим уривком, писав про тисячі людей, які отримують від Творця здібності, але не використовують їх. Вони закопують дари в землю, позбавляючи користі і себе, і оточуючих. Ми боїмося виявити гордість, а врешті впадаємо в руйнівну лінь, виправдовуючи її удаваним благочестям.

​Між марнославством і чесною працею

​Звісно, межа тут тонка. Людське серце вміє лукавити, прикриваючи марнославство турботою про благо ближніх. Як зрозуміти, де закінчується здорове бажання реалізувати себе і починається небезпечна пристрасть?

Здібності дані нам згори. Прагнення сумлінно виконувати роботу, ставати майстром у своїй справі – це прояв відповідальності перед Творцем. Людина хоче чесно робити свою справу і приносити користь людям, а не просто збирати дешеві оплески.

​Корисно пригадати ще одну перекручену цитату. У побуті кажуть: «Гроші – корінь усіх зол». Апостол Павло в Посланні до Тимофія каже, що коренем усіх зол є сріблолюбство, тобто хвороблива, задушлива прив'язаність до матеріального, коли володіння речами замінює людині самого Бога (1 Тим. 6:10). Багатство або висока посада самі по собі не закривають дорогу до Царства Небесного. Небезпечними є жадібність і готовність іти по головах заради наживи.

​Праведники на вершині влади

​Біблійна історія знає чимало прикладів, коли люди віри досягали видатних успіхів у суспільстві, залишаючись вірними Богу.

​Пригадаємо Йосипа. Кинутий братами в яму, проданий у рабство, пройшовши через темницю, він зрештою стає першою особою величезної єгипетської держави. Його високий статус не став перешкодою для праведності – навпаки, через його мудре управління Бог врятував від голоду цілу країну.

​Або пророк Даниїл. Відібраний за видатні здібності для служби при дворі вавилонського царя, він робить блискучу кар'єру. Його піднесення не віддалило його від молитви. Навпаки, стоячи на високих щаблях державної влади, Даниїл відкрито свідчив про істинного Бога перед язичницькими царями, які зрештою самі прославили Творця неба і землі.

​Коли ми перестаємо ховати свої здібності з удаваної скромності і починаємо чесно робити те, до чого покликані, наше життя перетворюється на справжнє служіння. Тоді будь-який професійний успіх перестає бути приводом для гордості і стає приводом дякувати Тому, Хто вклав у наші руки ці дорогоцінні дари.

Читайте також