Старець Гавриїл (Бунге) – про УПЦ, мучеництво у Святогірську та суд історії

Схіархімандрит Гавриїл назвав убитого монаха у Святогірську мучеником. Фото: СПЖ у Німеччині

Схіархімандрит Гавриїл назвав убитого монаха у Святогірську мучеником. Фото: СПЖ у Німеччині

Редакція СПЖ у Німеччині побувала у Швейцарії у схіархімандрита Гавриїла (Бунге) – відомого православного богослова, патролога та автора книг про молитву. 86-річний старець відверто висловив свою думку про вбивство монаха Святогірської лаври, якого він вважає мучеником, про вірність УПЦ у роки гонінь та про долю митрополита Арсенія. Він також пояснив, чому Патріарх Варфоломій у питанні України діяв під тиском, і що чекає на винуватців розколу на суді історії.

Ровередо. Невелике селище в італомовній частині Швейцарії, неподалік від Лугано. Тут, у Хрестовоздвиженській обителі, вже понад сорок років живе схіархімандрит Гавриїл (Бунге) – відомий православний богослов та автор книг про молитву і чернече життя. Сюди приїжджають люди з різних країн світу, щоб отримати духовну пораду.

 
 

Бесіда з відомим швейцарським старцем була дуже відкритою і щирою – без спроб добирати зручні формулювання чи обходити незручні теми. Ми публікуємо інтерв'ю максимально близько до слів отця Гавриїла, який після закінчення посміхнувся і сказав кореспонденту СПЖ: «Ну а кого або чого мені боятися? Мені вже 86 років».

23 серпня 2026 року у Свято-Успенській Святогірській лаврі група невстановлених осіб напала на насельників обителі. Ця трагедія потрясла православний світ. За словами одного з тих, хто вижив, нападники були одягнені у військову форму і вимагали відповісти на вигук «Слава Україні!». Монах Варсонофій був убитий, інок Григорій і послушник Андрій отримали тяжкі поранення. Останніми словами отця Варсонофія, почутими братією, були: «Слава Господу Ісусу Христу!.. Я монах».

– Як ви дізналися про трагедію у Святогірській лаврі?

– Ми отримали цю новину через соціальні мережі. Ми також побачили фотографії, зокрема вбитого монаха, якого, як мені сказали, зарізали.

Я сам не відвідував Святогірську лавру, я діставався лише до Почаєва. Але отець Євсевій (помічник старця. – Ред.) знає цю обитель особисто.

І я маю сказати, що йдеться не лише про вбитого монаха, але й загалом про канонічну Українську Православну Церкву, з якою ми відчуваємо глибокий особистий зв'язок – завдяки особистим знайомствам і дружбі.

Я глибоко вражений стійкістю наших братів, які в найтяжчих обставинах залишаються вірними аж до самої смерті – буквально до смерті. Адже цей монах міг без труднощів врятувати своє життя, якби підкорився вимозі своїх убивць. Але він цього не зробив.

Він відповів як християнин: слава належить одному Богу. Я глибоко вражений цим і маю сказати, що пишаюся тим, що сам є членом цієї Церкви.

Адже це, зрештою, єдина Церква. А яку саме організаційну форму має Українська Православна Церква – це, так би мовити, не моя турбота.

– Як Ви оцінюєте те, що відбувається з Українською Православною Церквою?

– Гоніння тривають уже багато років – вони почалися ще у 2014 році.

Вірність, яку виявляють її духовенство і миряни, – одна із золотих сторінок церковної історії. Ви знаєте, що я історик і завжди дивлюся на події в історичній перспективі. Чи усвідомлюють самі люди повною мірою значення цих подій, я, звичайно, не знаю.

Вони залишаються вірними своїй вірі та канонічній Церкві, хоча, зрікшись, отримали б безліч переваг. Вони радше готові зазнати побоїв, як владика Лонгін (митрополит Банченський. – Ред.).

Я ніколи раніше не бачив людини з такими величезними синцями навколо обох очей. Навіть не знав, що таке взагалі можливо. Я бував у його монастирі, але самого владики тоді не застав.

Я думаю і про бідного, такого дорогого мені владику Арсенія (митрополит Святогірський. – Ред.), який практично з нуля відновив Святогірську лавру. Все це задокументовано, в інтернеті достатньо матеріалів. Спочатку він став намісником заново відбудованої обителі, а потім – митрополитом.

Він витримав два роки тюрми і не дозволив себе зламати. При цьому він дуже смиренна і миролюбна людина. Зрештою його перевели під домашній арешт – мабуть, побоюючись, що він помре у тюрмі. А це, звичайно, виглядало б дуже погано.

Я знаю, де він зараз. І можу лише здогадуватися, що пережила ця людина, побачивши фотографії та дізнавшись про вбивство свого монаха.

Я досі пам'ятаю, яким владика був – не зневіреним чи пригніченим, але глибоко засмученим, – коли йому довелося відспівувати монаха, який загинув при випадковому влученні снаряда в монастир. Я й сьогодні бачу це перед очима. Він сам служив у храмі – зі сльозами.

І ось тепер – це. Тоді був нещасний випадок, ніхто не робив цього навмисно. А зараз монаха вбили свідомо і по-звірячому. Це жахливо.

– Чи вважаєте Ви вбитого монаха Варсонофія мучеником?

– Як я вже казав вам у нашій особистій бесіді, чи вірять у Бога ті, хто все це чинить, я не знаю. Не мені про це судити. Але в суд історії вони не вірять.

Колись усе це закінчиться.

Особисто я вважаю, що вбитий монах – мученик і має бути прославлений у лику мучеників. Він віддав своє життя за Христа.

Багато хто також казав мені, що Блаженніший Митрополит Онуфрій після своєї кончини буде прославлений у лику святих. Я знаю його особисто і дуже високо ціную. Але історія буде написана потім.

– Що Ви маєте на увазі, говорячи про суд історії?

– Прийнято говорити, що історію пишуть переможці. Але це лише наполовину правда. Вірно і доказово інше: можна знищити скільки завгодно документів, але завжди залишиться достатньо матеріалів, щоб відновити перебіг конфлікту або будь-яких інших подій.

В історії залишиться все, що зазнала Українська Православна Церква, яку всі помісні Церкви завжди визнавали єдиною канонічною в Україні. У тому числі й Патріарх Варфоломій.

– Чому, на Вашу думку, його позиція змінилася?

– Ми ж знаємо, що Патріарх Варфоломій діяв не за власною волею. Скажу вам те, що відомо небагатьом.

З надійного джерела я знаю, що патріарх Варфоломій сказав одному грецькому послу: якби американці не чинили на нього такого сильного тиску, він ніколи б цього не зробив – не став би розколювати Церкву.

Звичайно, все це робилося для того, щоб послабити Росію. Українська Церква тоді була тісніше пов'язана з Московським патріархатом, ніж сьогодні. Я маю на увазі суто інституційний зв'язок.

Саме це мене і розчаровує. Архієпископ Афінський Єронім – теж гідна людина – зазнав надзвичайно сильного тиску і поступився.

Але чому ці люди, наші предстоятелі, просто не поклали свої панагії на стіл і не сказали: «Ні, без мене. Я не хочу заплямувати своє добре ім'я»? Особисто я не можу цього зрозуміти.

Єпископ або патріарх, який спровокував розкол у Церкві, незалежно від причин, не може змити цей гріх навіть власною кров'ю. Так учать святі отці. Навіть власною кров'ю. Це страшно. Мене охоплює жах від самої думки про це. У тих розділах церковної історії, які будуть присвячені нашому часу, все це вже вписано.

Якби Патріарх хоча б покаявся… Але ні. Я знаю його особисто, ще з молодості, тому його вчинок мене не дивує. Все це нескінченно сумно.

Слава Богу, судити наших братів – не наша справа: Суддя всім – один Христос. Я не знаю, якою мірою міг би виміряти все це справедливо, і дякую Богу, що це не моє завдання.

Як богослов і історик, я не можу не поставити собі запитання: невже ці люди не розуміють, що не витримають суду історії – а отже, і суду всього людства?

Я не хотів би, щоб моє ім'я було пов'язане з чимось подібним. Позаду дві тисячі років церковної історії, і ми прекрасно знаємо, як зрештою вона оцінила того чи іншого патріарха, того чи іншого папу.

Тому я ще раз із найглибшою повагою і благоговінням схиляюся перед цією вірністю до смерті – вірністю канонічної Української Православної Церкви.

Послух Патріарху та єпископу: про новий ставленицький допит у РПЦ

Новий текст ставленицького допиту, затверджений Синодом, зобов'язує клірика «у всьому підкорятися» Патріарху. Як це співвідноситься з канонами та позицією РПЦ щодо першості?

Словник політрука: три інтерв'ю Епіфанія Думенка

За шість днів голова ПЦУ встиг назвати відмову від захоплень «капітуляцією», ченців Лаври – «найманцями», а віцепрезидента США – жертвою пропаганди.

Критський собор: десять років єдності, якої немає

Константинополь відзначив ювілей Собору на Криті богословською конференцією у Франції. Говорили про єдність Православ'я, хоча за минулі роки її стало помітно менше.

План Єленського: навіщо ДЕСС вимагає від УПЦ того, що вона вже зробила?

ДЕСС вимагає від УПЦ зробити те, що вона вже зробила, і не обіцяє, що нових вимог не буде. Що стоїть за ультиматумом Єленського?

Чому в ієрархії ПЦУ немає сану: що кажуть Помісні Церкви

Предстоятель ПЦУ відмовляється вирішувати проблему недійсності своїх висвячень. Але про неї говорять майже всі Помісні Церкви – навіть ті, що визнали ПЦУ.

Чому ті, для кого нація понад усе, не закликають до миру?

Населення України скорочується майже на мільйон щороку, експерти говорять про вимирання нації. Але лідери ПЦУ та УГКЦ продовжують закликати до війни та мобілізації.