Пророк Єлисей і загадка вефільських ведмедиць

Напад на пророка. Фото: СПЖ

​Кожна людина, яка регулярно читає Священне Писання, рано чи пізно стикається з фрагментами, здатними повергнути недосвідченого читача в глибоке збентеження. У Четвертій книзі Царів є два коротких рядки, які критики Біблії століттями використовують як головний аргумент проти старозавітної моралі. Пророк Єлисей іде з Єрихону до Вефілю, назустріч йому вибігають діти, кричать глузливі слова, після чого пророк проклинає їх іменем Господнім, а з лісу виходять дві ведмедиці й розтерзують сорок дві людини.

​На перший погляд картина виглядає жахливо: суворий старий жорстоко карає несмисленних малюків за дурну дитячу дражнилку. Однак поверхневе читання синодального перекладу сильно спотворює справжній сенс того, що відбувалося. Якщо ми відкриємо давньоєврейський оригінал і звернемося до наукових досліджень, перед нами розкриється зовсім інша картина.

​Деталі давнього тексту

Синодальний переклад використовує вираз «малі діти», що породжує в нашій свідомості образ безневинних трирічних малюків. У єврейському тексті стоїть поєднання «неарім ктаннім».

​Слово «наар» у старозавітній мові ніколи не застосовувалося до немовлят або маленьких дітей. Цим терміном давні автори називали юнаків, молодих слуг, воїнів або отроків віком від дванадцяти до тридцяти років. У Біблії цим же словом називають сімнадцятирічного Йосипа, тридцятирічного Ісуса Навина та загін досвідчених воїнів Авраама. Другий елемент поєднання, «ктаннім», перекладений як «малі», у семітських мовах позначає молодший статус у групі або підлегле становище, а зовсім не немовлячий вік.

​Православний біблеїст А. С. Кашкін у докладному дослідженні цього уривка переконливо доводить: Єлисею протистояли зовсім не беззахисні малюки. На дорогу висипала агресивна банда молодих людей, підлітки та юнаки віком від 15 до 20 років. Це була згуртована група місцевої молоді, організовано виведена або зібрана для цькування пророка.

​Язичницький центр на карті Ізраїлю

​Щоб зрозуміти причину такої шаленої ненависті, потрібно поглянути на карту Святої Землі тієї епохи. Єлисей прямував до Вефілю. На той час Вефіль був головним центром ідолопоклонства Ізраїльського царства. Саме там цар Єровоам встановив золотого тельця, створивши альтернативний культ для відвернення народу від Єрусалимського храму. Вефіль жив за рахунок язичницьких жертвоприношень, там процвітала жрецька корпорація, а мешканці міста щиро ненавиділи пророків Істинного Бога.

​Вигук молоді «іди, лисий!» в оригіналі звучить як «ала, кареах». Дієслово «ала» дослівно означає «сходь».

​Друге слово, «кареах», перекладене як «лисий», було кричущою соціальною образою. У давньому Ізраїлі лисина пов'язувалася з проказою або з язичницькими обрядами оплакування. Вигукуючи ці слова, натовп навмисно висміював пророчий статус Єлисея, відмовляючи йому в праві проповідувати Слово Боже.

​Урок пророчого авторитету

​Масштаб загрози стає зрозумілим, якщо звернути увагу на цифру сорок два. Текст повідомляє, що ведмедиці розтерзали сорок дві людини з числа нападників. Отже, весь натовп був ще численнішим. Пророк Єлисей ішов один пустельною дорогою, а назустріч йому вивалилася розлючена орда молодих фанатиків, що налічувала більше п'ятдесяти осіб.

​На самотнього пророка насувалася реальна смертельна небезпека. Натовп язичників мав намір жорстоко розправитися з наступником Ілії або з ганьбою вигнати його зі своєї території. Єлисей стояв на порозі великого служіння. Якби він відступив перед агресивним угрупованням, його пастирський авторитет в Ізраїлі виявився б знищеним на самому початку шляху.

​Ця старозавітна історія спонукає нас до трепетного ставлення до Слова Божого. Коли ми глибше вникаємо в контекст Священного Писання, важкі тексти перестають здаватися жорстокими, розкриваючи сувору правду про боротьбу віри з безбожжям.

Читайте також