Горе вагітним чи горе маловірним?

Родина і війна. Фото: СПЖ

У Книзі пророка Єремії Бог звертається до пророка з досить жорстким наказом: «не бери собі дружини, і нехай не буде в тебе ні синів, ні дочок на місці цьому» (Єр. 16:2). Єрусалим чекає облога і руйнування. Самотнє життя Єремії, за задумом Божим, мало стати знаменням прийдешньої біди.

Мине час, місто впаде, тисячі іудеїв силоміць виведуть у Вавилон. І той самий Єремія напише полоненим листа зовсім іншого змісту: «будуйте доми та живіть у них, беріть дружин і народжуйте синів та дочок і розмножуйтеся там, а не зменшуйтеся» (Єр. 29:5–6).

Цей парадокс оголює нагальну проблему, коли в країні, що воює, сім'ї ставлять собі питання: чи заводити зараз дитину? Чи варто наважуватися на цей крок, зважаючи на всі ризики? І чи не буде малодухістю, якщо вирішиш зачекати з народженням дітей до кращих часів?

Лист, написаний на чужину

Вавилонський лист Єремії описує, як полонені жили у ворожій країні без місця для молитви і без надії на швидке повернення додому. Їхні зламані душі волали: навіщо нам будувати доми, якщо ми тут тимчасово? Навіщо народжувати дітей на чужій землі?

А пророк відповідає: будуйте, саджайте сади, видавайте дочок заміж. І навіть більше – «моліться за нього Господу» (Єр. 29:7), тобто за місто, куди вас переселили.

Але не слід забувати й про особливе присвячення Богові Його обранців. Повеління Єремії не одружуватися ніхто не скасовував. У пророка було своє служіння, і його безшлюбність була частиною цього служіння. Бог кожному визначає свою міру подвигу.

Кошик із тростини

Книга Вихід починається з історії про те, як фараон наказує повитухам убивати єврейських хлопчиків під час народження. Дві повитухи рішуче відмовилися: Писання каже, що вони «боялися Бога» (Вих. 1:17). Тоді фараон наказує кидати немовлят у річку. Про сміливих повитух трохи далі сказано, що Бог за їхню вірність «збудував доми їм» (Вих. 1:21).

У цей самий час в одній єврейській родині народжується хлопчик. Мати ховає його три місяці. Коли переховувати дитину стає неможливо, вона обмазує смолою кошик із тростини, кладе туди сина і залишає біля берега річки. Так починається життя пророка і боговидця Мойсея.

Батьки Мойсея не вдавали, що небезпеки немає. Вони ховали дитину, ризикували, вигадували способи, щоб урятувати її. Але страх не оволодів ними, а їхня віра лише зміцніла. 

Горе вагітним – вирок чи співчуття?

Проте є й інші слова в Святому Письмі, на які дехто з віруючих посилається в скрутні часи. Христос, провіщаючи руйнування Єрусалима, говорить: «Горе ж вагітним і тим, що годують груддю, у ті дні» (Лк. 21:23). Чи не заборона це народжувати, коли навколо гримлять вибухи?

Святитель Іоанн Золотоустий розумів ці слова інакше. Вагітні, пояснював він, «будучи обтяжені вагітністю, через слабкість не зможуть зручно бігти», а ті, що годують груддю, «будучи пов'язані узами співчуття до дітей, не зможуть врятувати з собою тих, хто харчується грудьми».

Апостол Павло, розмірковуючи про «теперішню скруту» свого часу, радив коринфянам багато що зважити, перш ніж одружуватися. Але тут же додавав: «коли ж і одружишся, не згрішиш» (1 Кор. 7:28). Тим самим він дав зрозуміти, що обережність при створенні сім’ї припустима. Але оголошувати гріхом рішення створити сім’ю, навіть у кризові часи, – не можна.

Дві матері в карфагенській в’язниці

Початок III століття, Карфаген. У в’язниці за сповідання Христа сидять дві молоді жінки. 22-річна вдова Перпетуя годує грудного сина. Батько благає її зректися віри заради дитини. Поруч – її служниця Фелицитата на восьмому місяці вагітності.

Фелицитата народжує дівчинку просто у в’язниці. Коли наглядач насміхався з її пологових мук і питав, що ж буде з нею на арені, вона відповідала, що зараз страждає вона сама, а тоді за неї страждатиме Інший. 

В історії Церкви діти ніколи не були розкішшю мирного часу. Невідомий автор Послання до Діогнета у II столітті писав про гнаних християн: «Вони вступають у шлюб як і всі, народжують дітей, не кидають їх». Гоніння не були перешкодою для повноцінного сімейного життя.

Порада старця

Одного разу преподобного Паїсія Святогорця запитали про молоду пару, яка в скрутні часи боялася створювати сім’ю. Його відповідь була такою: «Це неправильна постановка питання. Якщо вони мають довіру до Христа, то їм нема чого боятися. А роки гонінь? Що, вони були легкими? Але хіба в ті часи християни не вступали в шлюб і не створювали сімей? Скільки в нашій Церкві святих, які прийняли мученицьку смерть разом зі своїми дітьми та подружжям!»

Старець був переконаний, що природний страх не повинен ставати перешкодою для сімейних стосунків. 

Не можна судити чужий вибір

Де ж пролягає межа між здоровим міркуванням і маловірством? Єдино правильної відповіді на це запитання немає. Єремії Бог сказав одне, полоненим у Вавилоні – інше. Батьки Мойсея ризикували життям сина, а Христос жалів вагітних, яким доведеться тікати.

А міркування – це коли чоловік і дружина разом, молячись і радячись із духівником, чесно дивляться на обставини свого життя, окрім військових ризиків. Дивляться на стан здоров’я матері. На те, чи мають подружжя дах над головою. На те, чи вистачить сил підняти дитину. І, зрештою, вирішують – народити зараз чи зачекати.

Жодне з цих рішень саме по собі не є гріховним. Гріхом може стати інше: осуд. Багатодітна мати не має права дивитися зверхньо на сім’ю, яка вирішила повременити з дітонародженням. А той, хто вирішив зачекати, не має права вважати нерозважними батьків четверо дітей. Кожна сім’я відповідає перед Богом за свій вибір.

Вавилонський лист Єремії навчав іудеїв жити, молитися й любити там, куди привів їх Бог. У воєнний час життя кожної родини складається по-своєму. Бог же бачить наміри і тих, і інших, і нікого не залишає без Свого піклування.

Читайте також