Словник політрука: три інтерв'ю Епіфанія Думенка

Епіфаній Думенко. Фото: СПЖ

За шість днів – з 12 по 17 жовтня 2026 року – голова ПЦУ Епіфаній Думенко дав три великі інтерв'ю: «Укрінформу» на полях «Форуму 2000» у Празі, учасникам самого Форуму та «Радіо Свобода». Якщо скласти їх разом, виходить цілісна картина: як голова ПЦУ бачить співвітчизників, які моляться не в його храмах, що він вважає перемогою і кого – ворогом. Більше того, ці інтерв'ю вкотре показують, що Епіфаній готовий сказати неправду, коли правда дуже незручна. Давайте розбиратися.

«Капітуляція»

Найважливіше визнання зроблено в Празі. Думенко переказав умови, які, за його словами, УПЦ висуває для діалогу. Їх три: припинити силові захоплення храмів, вирішити проблему відсутності канонічних хіротоній і визнати недосконалість «автокефалії». За словами Думенка, «вони» (тобто УПЦ) «хочуть, щоб ПЦУ визнала, що не є автокефальною церквою». І далі: «Ми не погоджуємося на такі умови капітуляції».

Серед умов, які голова ПЦУ називає «капітуляцією», – припинення силових захоплень храмів. Він міг відокремити цей пункт від решти і сказати: «Насильство ми засуджуємо, а про автокефалію готові сперечатися». Не сказав. Не сказав і того, що «ми не захоплюємо». Він говорить саме про капітуляцію. Тобто, по суті, Думенко відверто розглядає вимоги УПЦ щодо можливості діалогу лише в комплексі. І виконання цього комплексу називає капітуляцією.

У тому ж інтерв'ю Думенко каже, що розраховує на «перемогу на релігійному фронті», що «країна-агресор намагається нас зламати морально, духовно, в тилу», що процес переходів «триває і він незворотний». Фронт, тил, перемога, капітуляція, агресор – читаєш усе це і ловиш себе на думці, що це слова не пастиря, а замполіта. Християнин, говорячи про людей, які сповідують ту саму віру, шукає зовсім інші слова: «брат», «примирення», «покаяння», «любов». У голови ПЦУ жодне з них на адресу УПЦ не прозвучало.

«Тиску немає»

Журналіст «Радіо Свобода» запитав Думенка про захоплення. Він відповів: «Тиску немає». За його словами, переходи – це «процес демократичний, процес вільного вибору», а рішення ухвалює сама громада. Він додав, що «Російська церква» провокує віруючих чинити опір, щоб створити враження примусу.

Відповімо Думенку не словами, а фактами. 15 жовтня в селі Жуківка під Броварами опечатали Покровський храм УПЦ. Парафіянин розповів, що активісти, не спромігшись схилити настоятеля до «переходу», просто підробили документи.

7 жовтня в Калуші влада оголосила, що Миколаївський храм, відібраний в УПЦ у березні 2022 року за участі теробони, передадуть громаді ПЦУ, яка, за словами самого міського голови, «в реальності ще навіть не існує».

2 жовтня активіст ПЦУ Олександр Онищенко з дзвіниці Серафимівського храму в Слов'янську оголосив, що святиня «звільнена від московитів», тим самим визнавши, що двері до храму напередодні виламали його люди.

У Черкасах у жовтні 2024 року кафедральний собор УПЦ брали штурмом, і один зі штурмувальників, Давид Пшеничний, стріляв у храмі з травматичного пістолета. А 15 жовтня той самий Пшеничний штовхнув у спину адвоката ченців Лаври в коридорі апеляційного суду.

Але найцікавіше свідчення проти слів Думенка дав не СПЖ, а держава. Голова ДЕСС Віктор Єленський у ті самі дні поскаржився, що лише у Вінницькій області суди розглядають понад сто позовів про «переходи» і що головна проблема прихильників ПЦУ — оскарження порядку скликання та проведення парафіяльних зборів.

Якщо все відбувається добровільно, якщо «сама громада ухвалює рішення», звідки сотня позовів лише в одній області?

Ці позови подають ті самі парафіяни, від імені яких нібито ухвалено рішення. Більше того, Верховний Суд нещодавно повернув на перегляд справу про «перехід» храму в Кременчуці: за словами настоятеля, рішення ухвалили люди, які не були членами громади, а збори відбулися без кворуму. Це і є «демократичний процес», про який говорить Думенко?

Усе це Думенко, звісно, знає. Знає, хто такий Пшеничний, знає про Жуківку та Калуш, знає про сотню позовів лише у Вінницькій області. Тож «тиску немає» — це сказано не з незнання, а для іноземної аудиторії, яка нічого перевіряти не стане. Простіше кажучи, це називається «збрехати».

«Навіть євреї кажуть»

На запитання про релігійні переслідування голова ПЦУ відповів, що в Україні «повна свобода віросповідання», і на підтвердження послався на євреїв: «навіть євреї кажуть, що в Україні зараз, попри війну, більше свободи для віри». Хто саме з них це говорив, він не уточнив.

Залишимо осторонь те, що свобода для іудеїв нічого не говорить про свободу для віруючих УПЦ. Важливіше інше: у тій самій відповіді Думенко сам називає умову, на якій ця «повна свобода» надається. Віруючі УПЦ, за його словами, «мають чітко озвучити, що вони не УПЦ, а РПЦ в Україні».

Тобто свобода ніби є, але спершу відмовтеся від власного імені та назвіться так, як вас називаємо ми. Це не свобода віросповідання, а «свобода» погодитися з обвинуваченням і ярликом.

«Кожен має право сповідувати свою віру вільно, і ніхто не претендує на права тих, хто прагне бути у складі РПЦ», — каже він в іншому місці. Але як бути з мільйонами людей, які ходять до храмів УПЦ і не «прагнуть бути у складі РПЦ»? Вони всього лише хочуть бути у своїй Церкві — і саме це право в них відбирають.

Тепер про цифри, про які Думенко не згадує. Посадовець ДЕСС В'ячеслав Горшков 3 жовтня визнав, що в країні заброньовано 7 907 священнослужителів, а чинні критерії взагалі не дозволяють громадам УПЦ бронювати духовенство. За два тижні жовтня ТЦК затримали ієромонаха УПЦ дорогою на навчання до Афін, настоятеля з відстрочкою через догляд за дитиною з інвалідністю, настоятеля у Вольнянську, у якого під час обстрілу храму загинула сестра, і професора Київської духовної академії. Тим часом «єпископ» ПЦУ Кирило Михайлюк, засуджений за продаж 291 «сану» диякона ухилянтам по 1 000–2 000 доларів, отримав лише умовний термін.

Це і є «повна свобода віросповідання» в Україні 2026 року, якщо дивитися не з Праги?

Венс і «російська пропаганда»

Кореспондент «Радіо Свобода» нагадав Думенку, що віцепрезидент США Джей Ді Венс публічно говорив про утиск свободи совісті в Україні. Відповідь глави ПЦУ варто навести докладно. Думенко стверджує, що за словами Венса стоїть російська пропаганда, яку в США транслюють за гроші: керівництво УПЦ «наймає за великі гроші лобістів, відомих адвокатів – Роберта Амстердама або Такера Карлсона».

Цікаво, що як приклад він спочатку назвав протодиякона УПЦ Вадима Новинського, але ведучому довелося його поправити. «Тобто є такі потужні рупори, які за гроші практично транслюють усю цю російську пропаганду. І хтось, не розібравшись у ситуації, звісно, може неправильно зрозуміти», – сказав він.

Неправда тут одразу в кількох шарах. Перший: Такер Карлсон – не адвокат і не лобіст, і жодних доказів того, що він отримує гроші за свою позицію щодо УПЦ, Думенко не навів і навести не може. Публічно звинуватити відомого журналіста в продажності без жодного факту – у будь-якій країні це називається наклепом.

Другий: позиція Венса склалася задовго до всяких «лобістів». Ще у квітні 2024 року, будучи сенатором, він назвав ганьбою те, що Вашингтон не скористався допомогою Україні, щоб домогтися гарантій свободи віросповідання, поки в Києві готували закон про заборону УПЦ. Це була позиція людини, для якої свобода віри – особисте питання, а не продукт чиєїсь кампанії.

Третій, найпоказовіший: на запитання про контакти з нинішньою адміністрацією США Думенко не зміг назвати жодної зустрічі. Він лише відповів: «Співпрацюємо, беремо участь у заходах і свідчимо правду». Ведучий нагадав, що в перший термін Трампа глава ПЦУ двічі зустрічався з держсекретарем Помпео. Тепер же, судячи з відповіді, двері для нього зачинені, і

Думенко не знаходить нічого кращого, ніж оголосити другу людину в американській державі жертвою проплаченої російської пропаганди.

Це не просто необережність. Це політична короткозорість людини, яка звикла, що всі її питання вирішує держава.

Через кілька днів колишній лідер С14 Євген Карась у відповідь на слова Трампа про необхідність виборів в Україні закликав «деокупувати» храми УПЦ, щоб позбавити Путіна «стратегічного резерву диверсантів і агентури». Логіка та сама, що й у Думенка: УПЦ – розмінна монета, а всі, хто проти, працюють на Москву. Включно, мабуть, з віцепрезидентом США. Чи згодні з такою логікою в оточенні Венса? Незабаром дізнаємося.

«Вони не заперечують нашу автокефалію»

На «Форумі 2000» Думенко заявив, що Помісні Церкви, які не визнали ПЦУ, «не заперечують нашу автокефалію як таку», а лише «мають певні умови для того, щоб розпочати офіційне спілкування», і чекають кінця війни та послаблення впливу РПЦ. «Тут немає власне релігійного питання», – додав він.

Перевіримо. У липні 2026 року Патріарх Болгарський Даниїл прямо заявив, що Болгарська Церква не визнає ПЦУ і вважає канонічною УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм. 17–18 жовтня понад дві тисячі кліриків і мирян підписали відкритий лист проти співслужіння Патріархів Даниїла і Варфоломія – через Томос ПЦУ. У Грузії на 1700-річчя християнства Синод Грузинської Церкви запросив делегацію УПЦ, Патріарх Шіо прийняв її окремо й передав повагу митрополиту Онуфрію. Церкви Єрусалима, Антіохії, Сербії, Польщі, Церква Чеських земель і Словаччини, Церква Албанії за сім років не зробили жодного кроку до визнання ПЦУ, а Албанський Синод давним-давно письмово, чітко й ясно відповів на фанарське обґрунтування «українських хіротоній». Це і є «не заперечують»?

Але головне навіть не це. Головне – фраза «немає релігійного питання». Думенко сам говорить, що визнання ПЦУ залежить не від канонів, не від хіротоній, не від віри, а від «кінця війни» і «ослаблення РПЦ». Тим самим він визнає, що ПЦУ тримається на війні. Але що буде, коли війна закінчиться (а вона закінчиться)? Тоді єдиний його аргумент для Помісних Церков просто зникне.

Мова ворожнечі

Тепер про те, як глава ПЦУ говорить про людей. Про монахів Києво-Печерської лаври він відгукується так: «Вони найманці, тимчасові найманці в наших українських святинях». Виходить, люди, які підняли Лавру з руїн і відбудували її, коли Думенко ще ходив до школи, – найманці. Ченці, які живуть тут з кінця 1980-х, – тимчасовці? Як тоді назвати «братію» ПЦУ, яка прийшла на все готове? За роки в Лаврі вона не змогла не те що відреставрувати святині, що руйнуються, а навіть вивезти сміття без допомоги блогерів.

Ще жорсткіше Думенко говорить про духовенство УПЦ загалом. За його словами, «духовенство Московського патріархату в Україні працювало і працює на інтереси країни-агресора». Епіфаній стверджує, що пастирі та парафіяни УПЦ «багатьох православних українців обманюють». А про саму УПЦ він говорить як про «невід'ємну частину РПЦ».

Зазначимо: на думку Думенка, «працюють на агресора» одразу всі священники УПЦ, а разом з ними – десятки тисяч людей, серед яких воїни ЗСУ, сотні капеланів-добровольців, волонтери, батьки загиблих солдатів. Наприклад, у ті самі дні, коли Епіфаній розмірковував про «роботу на агресора», у Сумах відспівували загиблого на службі в ЗСУ батька священника УПЦ. Він теж «працював»?

Думенко не обмовляється – він свідомо навішує ярлик і вдається до колективного звинувачення. Цим прийомом в історії виправдовували наймоторошніші злочини. Звинуватити цілу Церкву в роботі на ворога – це вже не оцінка, а вирок. Глава ПЦУ чудово це розуміє, але продовжує, бо впевнений: відповідати не доведеться.

Але відповідати йому все одно доведеться, бо його слова дуже добре чують ті, хто вважає себе його паствою. 13 жовтня на платформі «Православні східняки | ПЦУ» виклали «гумористичне» відео: чоловік у підряснику закопує могилу «віруючого УПЦ», якому «не подобається українська мова». У попередньому ролику серії той самий чоловік ховав труп «священника УПЦ». 7 жовтня активіст Давид Пшеничний біля будівлі суду у справі Лаври показав трилітрові банки з портретами архієреїв УПЦ, стилізованими під відрізані голови, і пояснив, що про це «мріє кожен свідомий українець».

15 жовтня він же брав участь у нападі на адвоката в будівлі суду. Щодо ведучого Kyiv FM Богдана Буткевича, який називав клириків УПЦ «полковниками ФСБ» і «виродками», відкрито кримінальне провадження за розпалювання релігійної ворожнечі – за рішенням суду, якого домоглися адвокати УПЦ.

Між словами Епіфанія про «найманців» і «роботу на агресора» та «головами в банках» у руках активіста – пряма лінія. Один говорить, хто ворог, інший показує, що роблять із ворогами. І Думенко жодного разу, жодним словом не засудив ці дикі витівки. Натомість засудив Венса.

Єдиний голос із середовища ПЦУ, який назвав те, що відбувається біля судів, своїм ім'ям, належить не Думенку, а публіцистці Тетяні Деркач. За її словами, все це «цирк» і фанатизм, який «відрізняється від патріотизму так само, як каналізація від каналу». Коли мирянка говорить те, що зобов'язаний був сказати «предстоятель», – це і є діагноз.

Що сказав у ті самі дні інший предстоятель

Для порівняння достатньо однієї дати. 18 жовтня, у день виходу великого інтерв'ю глави ПЦУ «Радіо Свобода», Митрополит Онуфрій сказав у проповіді: «Любов до ворогів знищує зло, а помста примножує його». Йшлося про тих, хто справді воює проти України. І сказав це людина, яку Думенко та Єленський роками дорікають тим, що вона недостатньо засуджує війну. Тижнем раніше Митрополит Онуфрій говорив: «Бог створив людину для життя в мирі, а не для воєн і ворожнечі».

До УПЦ можна ставитися по-різному. Але у двох людей за один тиждень – два зовсім різні словники. В одного: любов, мир і вороги, яких треба любити. В іншого: фронт, тил, капітуляція, найманці, агресор. Перший говорить як людина, яка дихає Євангелієм, другий – як політрук.

Думенко – голова церковної структури, яка живе державною підтримкою і говорить мовою держави. І завдання в нього те саме, що в політрука: не примиряти, а пояснювати особовому складу, хто ворог.

Проблема в тому, що ворог, якого він призначив, – кілька мільйонів українців. Вони не «прагнуть бути у складі РПЦ», вони просто хочуть молитися у своїх храмах, і щоб їх залишили в спокої. Їм Думенко обіцяє «повну свободу», якщо вони назвуть себе Руською Церквою. Захід він запевняє, що «тиску немає», а віцепрезидента США записує в жертви пропаганди. І доки це так, говорити про «діалог» безглуздо, а про християнство – тим паче.

Читайте також