Забутий параграф Вашингтонського договору

Хрещення алеутів. Фото: СПЖ

​У березні 1867 року Вашингтон переживав політичну лихоманку. Чиновники двох імперій завершували угоду з продажу Аляски за сім з половиною мільйонів доларів золотом. Сторінки договору рясніли юридичними формулюваннями, але в другій статті документа з'явився дивний пункт. Російські дипломати зажадали залишити церкви на території, якою поступалися, власністю членів Greek Oriental Church – Східної Православної Церкви.

​Навіщо імперії, що продає колосальні території, дбати про дерев'яні молитовні доми серед суворих сопок? За цим рядком ховалося 70 років драматичного протистояння. На далеких островах православ'я пустило коріння всупереч волі колоніальних чиновників.

​Дев'ять місяців згубного шляху

​Уся ця історія почалася у вересні 1794 року. До берега острова Кад'як у Павлівську гавань причалило судно. З корабельного трюму на скупий північний берег зійшли вісім ченців на чолі з архімандритом Іоасафом (Болотовим).

​Це був найдовший місіонерський шлях в історії Церкви. Мандрівники вирушили з Санкт-Петербурга наприкінці грудня. Дев'ять місяців суворих переходів через безкрайній Сибір і небезпечних плавань холодними морями привели іноків на далекий край землі. Після тихої обителі іноки потрапили в сувору реальність, де правитель Російсько-американської компанії Олександр Баранов влаштував нещадний режим для тубільців.

​У 1799 році отця Іоасафа хіротонізували в Іркутську на єпископа Кад'якського. Але посісти кафедру йому не вдалося. На зворотному шляху фрегат «Фенікс» накрив океанський шторм. Корабель затонув біля берегів Унаалашки, забравши на дно щойно поставленого єпископа, ієромонаха Макарія, ієродиякона Стефана і сімдесят пасажирів. Ядро місії було знищено.

​Чернець проти всемогутньої компанії

​З усієї команди перших місіонерів на холодному острові залишився скромний чернець. Це був преподобний Герман Аляскінський, який усамітнився на Ялиновому острові, що його він назвав Новим Валаамом.

​Іноцький подвиг аляскінського старця не мав нічого спільного з колоніальним підкоренням. У листі до правителя колонії Сергія Яновського преподобний Герман називає себе «найнижчим слугою тутешніх народів і нянькою».

​Коли на Кад'яку в 1819 році спалахнула смертоносна епідемія, праведник місяць не відходив від вмираючих острів'ян. Він відкрив школу для дітей-сиріт, навчав місцевих жителів землеробства і безстрашно захищав їх від свавілля торговців хутром. Іноплемінники побачили в російському ченцеві образ рідного батька.

​Тесля зі сталевим пером

​29 липня 1824 року на острів Унаалашка прибув молодий священник Іоанн Веніамінов – майбутній святитель Інокентій. Разом із дружиною та дитиною він висадився на сушу, де на нього чекали лише землянки та зруби з колод.

​Молодий пастир не став читати високопарних проповідей. Він узяв до рук сокиру й пилу. Разом з алеутами майбутній аляскинський просвітитель звів храм Вознесіння Господнього, власноруч змайстрував престол і вирізьбив іконостас.

​Але головною справою владики стало просвітництво. Святитель Інокентій вивчив місцеву говірку, створив алеутську абетку на основі кирилиці, склав граматику та переклав Євангеліє від Матфея. Завдяки цьому мовна традиція аборигенів отримала писемну основу.

​У настановах для проповідників святитель Інокентій закріпив правило: діяти «без примусу, без погроз, подарунків і обіцянок». Коли 1836 року серед індіанців-тлінкітів спалахнула віспа, священнослужитель особисто взявся за вакцинацію. Медична допомога врятувала сотні життів і відкрила серця індіанців до сприйняття євангельської істини.

​Американський наступ і заступники

​Після угоди 1867 року Аляска змінилася. На острови хлинули американські місіонери та чиновники. Протестантський проповідник Шелдон Джексон у газеті New York Evangelist відкрито оголошував православних священників головними ворогами публічних шкіл, обіцяючи повністю знищити православ'я на Алясці за чверть століття. Нові школи категорично забороняли корінним народам говорити рідними мовами.

​Але план чиновників зазнав краху. Православна віра встояла, бо вона стала корінною. Коли священників бракувало, богослужіння у віддалених селищах правили самі острів'яни. Звичайний читець і церковний староста, якого на місцевий лад називали StaaRistaq, збирали мешканців, читали Часослов і навчали дітей церковнослов'янської грамоти.

​Український слід у Нью-Йорку

​На початку ХХ століття аляскинський досвід відгукнувся на всьому американському континенті. З Волині до США прибув священнослужитель Олександр Готовицький – майбутній священномученик. Уродженець Кременця спорудив собор святителя Миколая в Нью-Йорку та об'єднав тисячі емігрантів.

​У цей самий час вихідець із Пряшівщини отець Олексій Товт – нині також святий – повернув до лона Православної Церкви десятки тисяч уніатів-карпаторосів. Віра, принесена на далеку північ скромними валаамськими іноками, об'єднала алеутів в одну величезну духовну родину.

​Перемога над тимчасовими правителями

​9 серпня 1970 року у Воскресенському соборі Кад'яка відбулася урочиста подія. Преподобного Германа Аляскинського було офіційно зараховано до лику святих. Поруч із цим місцем темніли ліси Ялинового острова, де колись самотній чернець доглядав сиріт.

​Торговці хутром відійшли в небуття, чиновницькі укази зотліли в архівах, а продаж територій перетворився на сухе оповідання з підручника. Але на островах Тихого океану досі лунають молитви мовою унанган, закарбовані кириличними літерами два століття тому.

Читайте також