Лікар улюблений: як наука і віра служать Христу

Апостол Лука - покровитель медиків. Фото: СПЖ

​У присмерку римської в'язниці, коли закінчення земного шляху здавалося неминучим, святий апостол Павло бере тростину й пише останні рядки. Навколо нього – тиша. Єпископи, учні та супутники розіслані до далеких громад. Дехто не витримав тягаря гонінь і повернувся до мирських справ. І серед цієї покинутості лунають слова, в яких чути пронизливу вдячність: «Один Лука зо мною» (2 Тим. 4:11).

​Святе Письмо вказує на ремесло цього вірного супутника. У Посланні до Колосян апостол Павло називає його «Лука, лікар улюблений» (Кол. 4:14). Поруч із в'язнем, закутим у кайдани, залишається не просто соратник у проповіді, а професійний медик. Давній історик Євсевій Памфіл зафіксував у своїх працях: «Лука, уродженець Антіохії та лікар за освітою, здебільшого перебував разом із Павлом».

​Антіохія Сирійська в ту епоху була великим культурним центром Римської імперії, де медичне мистецтво перебувало на високому щаблі розвитку. Отримавши класичну освіту, уродженець Антіохії залишив успішну практику, щоб розділити з первоверховним апостолом труди, небезпеки й корабельні аварії.

​Клінічний погляд на сторінки Євангелія

​Коли читаєш Євангеліє від Луки та Книгу Діянь святих апостолів, в очі впадає увага автора до проявів тілесної немочі.

​Там, де інші євангелисти пишуть просто про гарячку, святий Лука використовує сувору термінологію. Описуючи зцілення тещі апостола Петра, він зазначав: «була вражена сильною пропасницею» (Лк. 4:38). У давній медицині, включно з працями вченого Галена, гарячки поділялися на «великі» та «малі» за силою жару й ступенем небезпеки для життя людини. В оповіді про прокаженого євангелист писав, що той був «повний проказою» (Лк. 5:12), фіксуючи запущену стадію хвороби.

​А в Книзі Діянь, розповідаючи про події на острові Мальта після важкої корабельної аварії, євангелист описував недугу батька Публія: «лежав, страждаючи на гарячку та на кривавий пронос» (Діян. 28:8). В оригінальному грецькому тексті тут стоїть специфічне медичне поняття, що описує тяжке ураження кишківника, яке в античній літературі часто трапляється поруч із терміном лихоманки.

​Навіть у притчі про милосердного самарянина порядок обробки ран відображає практику того часу. Самарянин перев'язує рани потерпілого, виливаючи «оливу та вино» (Лк. 10:34). Це поєднання антисептика й пом'якшувального засобу вважалося класичним засобом обробки тілесних ушкоджень.

​У XIX столітті дослідник Вільям Гобарт зібрав близько чотирьохсот специфічних термінів у текстах євангеліста, доводячи його професійну освіту.

​Лікування як служіння

​У старозавітній традиції ставлення до медицини бувало неоднозначним. Колись вважалося, що звернення до лікарів свідчить про слабку віру в Божу допомогу. Але книга Ісуса, сина Сирахового, розставляє чіткі духовні орієнтири: «Шануй лікаря шаною за потребою в ньому, бо Господь створив його, і від Всевишнього – лікування» (Сир. 38:1–2). Письменник прямо вказував, що молитися потрібно не лише про чудо, а й про лікарську мудрість: «І вони моляться Господу, щоб Він допоміг їм подати хворому полегшення та зцілення» (Сир. 38:14).

​Святі отці розвинули цю думку. Святитель Василій Великий у своїх аскетичних правилах зазначав: «Як не слід зовсім уникати лікарського мистецтва, так недоречно покладати на нього всю свою надію». А святитель Іоанн Золотоустий, розмірковуючи про хвороби апостола Тимофія, наголошував, що апостол Павло не став зціляти учня дивом, а порадив йому користуватися звичними засобами лікарської науки.

Невипадково давні безсрібники Косма і Дам'ян Асійські давали сувору обітницю лікувати людей безоплатно, бачачи в кожному хворому Самого Христа.

​Шлях святого хірурга

​Це глибоке розуміння лікарського обов'язку пройшло крізь віки. Наприкінці XIX століття в Києві молодий студент Валентин Войно-Ясенецький вступав на медичний факультет Імператорського університету Святого Володимира. Навчаючись у Києві, юнак щодня, а іноді й двічі на день їздив до Києво-Печерської Лаври.

​Пройшовши сувору школу земської медицини, він став видатним хірургом, автором праць із гнійної хірургії. А в 1923 році, у розпал жорстоких гонінь на Церкву, в Ташкенті єпископ Андрій (Ухтомський) звершив його таємний чернечий постриг. Владика планував дати постригуваному ім'я цілителя Пантелеймона. Але поміркувавши над працями та проповідями сповідника, він обрав йому інше ім'я. Як згадував пізніше сам святитель, він «знайшов, що мені набагато більше підходить ім'я апостола-євангеліста, лікаря та іконописця Луки».

​Так переплелися дві долі. Святитель Лука Кримський пройшов через сталінські табори, заслання та катування, але ніколи не залишав лікарського служіння. Перед кожною операцією святий хірург молився перед іконою Божої Матері, що висіла в операційній, і робив йодний хрест на тілі хворого. Для нього, як і для євангеліста, лікування було нерозривно пов'язане з молитвою.

​Хвора людина в її цілісності

​У своїх порадах молодим лікарям і хірургам святитель Лука невтомно повторював: за анатомічними подробицями та важкими діагнозами потрібно вміти бачити всю хвору людину, з усім її душевним болем, страхами та надіями.

​Саме цей підхід ми знаходимо на сторінках Євангелія від Луки.

На його сторінках Спаситель постає як Лікар душ і тіл, Опікун знедолених і Утішитель засмучених.

​Святий апостол Лука закінчив свій земний шлях у глибокій старості, залишивши Церкві велику спадщину. Його образ нагадує кожному з нас, що професійні знання, людське співчуття і вірність Богові здатні поєднатися в одне благословенне служіння. І в найважчі часи, коли людські сили вичерпуються, справжній християнин завжди перебуває поруч із тим, хто потребує його допомоги.

Читайте також