Чи буде хеппі-енд у горезвісній угринівській історії?

Напевно, кількість публікацій, присвячених багатостраждальній угринівській громаді Свято-Хрестовоздвиженської церкви (УПЦ) перевалила за відмітку у кілька десятків. Проте, ситуація не змінюється на краще. Нещодавно прес-секретар Волинської єпархії прот. Валентин Марчук відвідав гонимих християнин Угринова. Священик сказав, що спробує залучили обласних чиновників та правоохоронні органи для того, аби допомогти цьому приходу.

Реакція не забарилась. Голова Волинської ОДА Володимир Гунчик спробував розставити всі крапки над «і». Він почув вірян та акцентував увагу на тому, що даний храм перебуває у державній власності, а відтак, саме уповноваженні органи держави повинні по ньому приймати рішення. Так, обласний очільник порекомендував, аби служби в угринівській церкві йшли почергово. Прот. Валентин Марчук зазначив позитив у тому, що влада почула вірян та вирішила захистити їх права. Звісно, краще хоча б почергово мати доступ до храму, аніж не мати його узагалі. Але чи реально виконати ідею обласного голови на практиці?

Чи пустять вірян у храм, який в них силою відібрали?

У мережі інтернет можна знайти відео про те, як відбувалося захоплення угринівської церкви. Вірян під пильним наглядом представників УПЦ(КП) били, а двом жінкам навіть довелося викликати швидку. Навіть після захоплення храму не вгамувалися псевдопатріоти, що вважають себе прихильниками так званої «української церкви». Так, мав місце інцидент, коли один з вірян новоутвореної громади УПЦ(КП) не пустив навіть на церковне подвір’я прот. Ростислава Сапожника. Вочевидь, за таких обставин ніхто не дозволить громаді звершувати Літургії у відібраному храмі.

Можливо, на перший погляд, така позиція стає незрозумілою, проте, зважаючи на рукоприкладство, яке вже мало місце, цілком раціональним є рішення прот. Р. Сапожника не підставляти своїх вірян (серед яких є немало жінок літнього віку) під чергове побиття.

Права «по-угринівськи»…

Ідея волинського очільника, яка, безумовно, несе великий конструктив, могла б вирішити ситуацію, якби люди хотіли порозумітися. Проте, є у цій історії одне велике «але», яке не дозволяє дійти до її позитивного завершення. Це – депутат облради та впливовий підприємець Андрій Турак, під керівництвом якого відбувалося захоплення храму. Якщо приїхати до Угринова, то стає дивним та шокуючим те, як особа, що, вочевидь, претендує на роль «місцевого феодала», втручається в приватне життя людей та їх переконання. За розповідями представників вигнаної громади, він не дозволяє своїм працівникам (до слова, на підприємстві Турака задіяне практично все працездатне населення села) відвідувати Богослужіння в хатині отця Ростислава, які він почав там звершувати після вигнання з храму. Розповідали навіть про ситуації, коли люди, чиї рідні були помічені у «домашньому храмі» прот. Р. Сапожника, по кілька місяців не мали в Турака роботи. Коли бачиш вірян, які, аби не йти до УПЦ(КП), ходять до храмів в УПЦ у сусідніх селах, розумієш, що ці всі історії є правдою.

Окремим аспектом слід відзначити те, що храм, який є пам’яткою архітектури та перебуває у державній власності, вже почали «ремонтувати». Відома історія з тим, як екскаваторами порушили поховання біля угринівської церкви. Крім того, кожен, хто відвідує село, може побачити каркаси куполів, які стоять на подвір’ї храму. Не потрібно бути великим архітектором, аби зрозуміти, що купол буде по розміру таким, як мало не пів-храму, що поставить під сумнів безпеку усієї конструкції.

То чи буде хеппі-енд в угринівській історії?

Повертаючись до ідеї голови ОДА та розуміючи її конструктивність, виникає дисонанс та чітке розуміння того, що на практиці подібне виконати, на жаль, неможливо. Коли людина, що має у селі вплив, нищить храм-пам’ятку архітектури та втручається у релігійні переконання своїх працівників, стає очевидним, що йти до того храму та напрошуватися на чергові кулаки в своє обличчя не можна. Навряд ті, хто не визнає законів України та належних людям прав, послухаються такої рекомендації та звільнятимуть через кожну неділю храмове приміщення для служіння о. Ростислава. Тож стає зрозумілою мотивація священика, який не хоче підставляти під чергову небезпеку духовно ввірену йому паству.

Вочевидь, в угринівській історії дуже рано ставити крапку. Віряни моляться у хаті о. Ростислава. Священика з родиною хочуть виселити навіть звідти, а до того ж настоятель має борги, які вимірюються кількома десятками тисяч гривень, витрачених на судову тяганину для захисту прав своєї громади. Тож, якщо в цій історії колись і буде хеппі-енд, нині до нього дуже далеко…

Офіційний сайт Волинської єпархії УПЦ

Читайте также