У Києві зібралась… Україна

Українська Православна Церква не має особливої підтримки в потужних світських ЗМІ та часто випадає з актуального для широкого загалу ідеологічного поля. Останні випробування для держави виявились нелегкими і для українського Православ’я. Однак, здається, цьогорічне святкування Хрещення Київської Русі та тисячоліття від блаженної кончини рівноапостольного князя Володимира однозначно поставили всі потрібні акценти так, як це і очікувалось.

27-28 липня 2015 року, на другий рік після початку карколомних подій у країні, Церква без зайвого піару та галасу просто зробила те, на що не спромоглася політика та влада. Не маючи на те особливих ресурсів та лобі, релігійна організація, яка досі охоплює всю багатостраждальну країну, без будь-яких пересторіг об’єднала всі її регіони, і нинішня хресна хода з урочистим молебнем без перебільшення стали знаковою подією.

Допоки усі незацікавлені у цьому сторони роблять вигляд, що нічого особливого не сталось, вже можна з впевненістю констатувати: в Україні лишилась інституція, яка, незважаючи на всі нюанси, об’єднує всі найвіддаленіші від Києва куточки нашої землі. Справа не в тім, аби наперебій рахувати усіх учасників та учасниць багатотисячної ходи. Велике церковне свято зібрало у столиці кримчан та волинян, донеччан та одеситів, буковинців та харків’ян, які з’їхались до столиці українського Православ’я, ніби й не було останніх потрясінь.

Величезна хода від Володимирської гірки через поклінний хрест на Грушевського і до Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, за приблизними підрахунками, зібрала не менше двадцяти тисяч вірян. Перед хресним ходом біля пам’ятника князю Володимиру зустріли вісім чудотворних ікон Божої Матері, які привезли до столиці з різних регіонів, а також урочисто помолились з нагоди тисячоліття успіння Хрестителя Русі. Після всенічного бдіння ікони стали доступними для поклоніння.

В ці дні у Києво-Печерській лаврі поклонялись таким іконам Божої Матері, як «Зимненська», «Почаївська», «Охтирська», «Касперівська», «Піщанська», «Святогірська», «Призри на смирення», «Троєручиця-Бердянська». 

До свята українського Православ’я долучились представники Православних Церков Болгарії, Чеських земель та Словаччини, Румунії, Польщі та Сербії, які молились разом з Предстоятелем УПЦ. У молитвах згадували усіх, хто загинув під час трагічних подій в Україні, починаючи з зими 2014 року і по ці дні.

Прийняте київським князем Володимиром Православ’я пережило понад тисячу років, зібравши під свій вплив всю нинішню Україну. Переживши складні випробування, Церква дотепер об’єднує сучасну світську державу, яка зараз переживає нелегкі часи. Допоки політики ділять вплив, землі та ресурси, віряни й надалі збираються, щоби вкотре об’єднатись навколо того, що протягом віків зберігало ідентичність народу, його культуру та ментальну єдність – спадщини історичного кроку князя Володимира, за якою українство пройшло довгий, часто складний, але спільний шлях.

Євгенія Стєкунова

Джерело: pro.church.ua

Читайте также

Последнее предупреждение? Что на самом деле было сказано Епифанию на Фанаре

Речь Патриарха Варфоломея 6 января 2026 года – это первое публичное предупреждение для Сергея Петровича. И, возможно, последнее.

Почему травля православной школы в Голосеево – это выстрел в наше будущее

Генпрокуратура и СБУ открыли уголовное производство против руководства православной школы при Голосеевском монастыре Киева. Почему это борьба против будущего страны.

Два Рождества: как украинские власти разделяют народ по календарю

Когда праздник веры превращается в инструмент политической борьбы, страдают обычные люди.

Дело Тихика: имеет ли епископ право защищать свои права в светском суде?

Анализ событий на Кипре показывает, что епископ может пострадать не за нарушение канонов, а за их соблюдение

Директор православной школы в Голосеево: Нас оболгали

Руководитель школы при Голосеевском монастыре рассказала, что журналисты перекрутили факты о деятельности учителей, а в чем-то и прямо солгали.

Синод или суд: что ждет митрополита Тихика?

На ближайшем Синоде Кипрской Церкви будут рассмотрены важнейшие вопросы, связанные с судьбой митрополита Тихика и процедурой избрания епископов на кафедры.