Християнство і вибори: як не переступити межу?
Церква Христова, як говорить Святе Письмо, не від світу цього, однак, оскільки Вона знаходиться в світі, Її члени, так чи інакше, беруть участь в тих суспільних процесах, які є частиною нашого життя. Не винятком в цій ситуації є і політика. Як елемент суспільного життя політика давно вийшла за поняття державного управління. Політика сьогодні частіше характеризується, як певний вид відносин окремих державницьких інституцій, оскільки може впливати на всі суспільні процеси.
Одним з яскравих процесів, який характеризує вплив політики на суспільство, є вибори. Коли проходять вибори (від початку передвиборчої агітації до власне виборів), інтерес населення до політики загострюється, а оскільки передвиборча кампанія активно супроводжується медіа підтримкою, уникнути занурення у політичні процеси складно, навіть тим хто свідомо намагається не загострювати свій інтерес на політиці.
Доля Церкви у виборах є доволі значною. Хоча окремі представники віруючих людей і духовенства, з тих чи інших причин, цілковито абстрагувались від цього процесу, більшість лишається як мінімум зацікавленими в тому, що відбувається у сфері політики.
Не можна сказати, що цікавість православних політикою є ненормальною. Такий відомий церковний письменник перших століть християнської епохи, як Тертуліан, в своєму творі «Апологетик» писав про те, що християни завжди повинні лишатись законослухняними громадянами, не дивлячись на те, яка влада над ними панує. Сам Христос закликає віддавати «кесарю – кесареве…».
Тобто, участь християн в державному житті, в тому числі – політиці, є абсолютно природною, хоча і не вимагається. Однак, іноді трапляються безпрецедентні події, які вносять смуту в церковне життя, дискредитуючи Церкву Христову, як інституцію. Це відбувається тоді, коли зникає межа між політикою і Церквою. Ще гірше, коли політика стає постійним елементом церковного життя.
Якщо говорити в загальному про християнство – чи корисно Церкві брати активну участь у політичних процесах? Чи позитивно впливає на церковне життя його політизація? Церква і політика є речами мало сумісними через кілька причин. В першу чергу тому, що християнство за своєю природою абсолютно універсальне. Змінюються епохи, гинуть та народжуються імперії, з’являються і зникають політичні партії та лідери, а Церква Христова лишається. Фактично, ця універсальність планомірно перетікає у надприродність, про що часто згадується у Святому Письмі.
Ще одним нюансом, на якому варто було би зупинити увагу, є процес передвиборчих перипетій. На жаль, все частіше політичні суперечки закінчуються конфліктами, але не серед політиків, а серед простих людей – електорату. Досить часто, в середовищі віруючих людей, передвиборчий процес працює, як роз’єднуючий елемент. Люди одного віросповідання, які стоять на богослужінні в одному храмі, можуть ставати лютими ворогами лише через різність політичних вподобань, що досить часто можна спостерігати. Зрозуміло, що подібні ситуації є абсолютно неприйнятними.
Також вартує окремої уваги участь у виборах представників духовенства. Досить часто священики усіх конфесій балотуються від тієї чи іншої партії. Як показує досвід, такі дії священослужителів сприймаються переважно негативно і можуть мати негативні наслідки, оскільки ставлять репутацію духовенства в залежність від іміджу партії, який часто-густо потерпає від різноманітних скандалів.
Як же не переступити межу, яка відокремлює християнство і політику? Найбільш потрібно в таких ситуаціях пам’ятати заклик Спасителя, Який казав віддавати не просто «кесарю - кесареве», але і «Боже - Богові». Християни можуть брати участь у виборах чи інших політичних процесах, однак всі ці перипетії не повинні ставати частиною життя віруючих людей. Люди можуть відстоювати свої політичні вподобання, однак якщо вони – християни, то повинні пам’ятати про те, що найголовнішою доктриною для них завжди повинне лишатись Святе Письмо, приорітетною «партією» - Церква, а основним лідером – Христос.
Читайте также
«Духовная сила» на крови: правда об украинском Пантеоне
Украинская власть строит «место духовной силы нации». Но может ли духовность основываться на культе людей, связанных с нацизмом, погромами и войной друг против друга?
УПЦ КП после Филарета: церковь, бренд или убежище для маргиналов?
Киевский патриархат подает признаки активной жизнедеятельности: принимает зарубежные общины и раздает «хиротонии». Что это: возрождение или легитимация лиц с проблемным прошлым?
Годовщина Феофании: четыре архиерея – о Соборе, давлении и единстве УПЦ
Под годовщину Собора в Феофании снова поползли слухи о грядущих переменах в УПЦ. Что об этом говорят сами архиереи – участники тех событий.
Вышиванка вместо Неба: о чем говорит риторика Думенко в праздник Вознесения
Глава ПЦУ поставил в один ряд Вознесение Господне и День вышиванки, назвал рубашку «сакральной» и попросил Христа помочь в войне. Разбираем, что не так с этой риторикой.
Бронь за отречение: как духовенство УПЦ загоняют в ловушку
Власти предлагают клирикам УПЦ выбор: признайте себя «Московским патриархатом» и получите бронь или откажитесь, и вами займется ТЦК. Разбираем, почему это ловушка.
Почему священномученик Макарий – не знаменосец ПЦУ
Глава ПЦУ превращает святого XV века в инструмент своей пропаганды. Опровергаем очередную спекуляцию С. Думенко.