Не збреши – людям та самому собі

За інформаційною блокадою та постійним накручуванням антицерковної істерії у ЗМІ проглядається, насправді, доволі цікава картина: її можна порівняти з тим, як зведену нашвидкуруч дамбу невпинно розмиває природня водойма. Лишається тільки визначитися, чи то горе-інженери незграбні, чи то з матеріалом продешевили, чи то стихію не приборкати – чи і те, і друге, і третє разом.

Правда завжди, рано чи пізно, пробиває собі шлях. Усе, що намагаються натягнути людям на голови церковні реформатори та патріоти, не витримує випробування часом. Допоки у юридичній площині з православними громадами позиваються новостворені осередки церковних «патріотів», люди мовчки «голосують ногами», відходячи від антицерковного психозу та повертаючись до здорового глузду. Адже скільки би брехні не чули вуха, очі бачать те, що не прикрити ані ретельно організованою піар-кампанією, ані фальшивими гаслами.

Люди втомлюються від судової тяганини та брехні. Більше того, захоплені, під цькування священиків та вірян, храми на ділі виявляються громіздким майном, що треба утримувати та біля котрого треба жити. Галасливі «філаретівці», які до початку атаки на громади УПЦ ніколи не ходили до храму, і надалі вестимуть цей спосіб життя. Ані адмінресурс, ані заохочення з боку впливових гравців не триматимуть людей вічно. Як це виглядає на прикладі окремих приходів?

• Незважаючи на неймовірний адміністративний тиск, до захопленого храму УПЦ у волинському Угринові люди ходити не хочуть. До приїзду групи журналістів людей сюди в авральному режимі привозили бусом, причому спостерігачі цього процесу, зі справжньою естетичною насолодою, нарахували зо три-чотири рейси. До честі організаторів «масовки», на останньому рейсі на машину урочисто-показово вчепили державний прапорець. Справі це не допомогло – навіть поодинокі щирі прихильники Київського Патріархату вже всерйоз обурюються беззмістовним розколом сільської церковної громади. Задля чого це треба було робити, якщо, наприклад, на свято Введення у захопленому храмі стояли 23 людини, а в хаті священика УПЦ – до 30? Якщо на Богоявлення пляшок із водою виявилось більше, ніж було присутніх парафіян? Селяни, спостерігаючи весь довготривалий «цирк» із перетягуванням людей до УПЦ КП, мовчки «голосують гривнею»: про незадовільний дохід захопленого храму вже відкрито говорять навіть ті, хто ініціював у селі конфесійний конфлікт.

• Що буде далі? До складу Угринівської сільської ради входить невеличке село Дубова Корчма. Кілька років тому тут помпезно відкрили новісінький храм Київського Патріархату. Перед тим, як УПЦ КП отримало тут землю для будівництва, у селі також робили опитування про те, до якої конфесії прагнуть мешканці. Звісно, перевагу віддали Київському Патріархату, однак в одну з останніх неділь кілька років потому на службу прийшли лише дві старенькі жінки. Люди вже починають припускати, що в опитуванні, як належить церковним «патріотам», просто поміняли титульні сторінки для результатів підтримки УПЦ та УПЦ КП. Іншого пояснення не дібрати. Відтак, незалежно від того, чи вдасться громаді УПЦ утриматись в Угринові, результат скандалів та судової тяганини у селі буде аналогічний: порожній храм та нульова церковна каса. За що боролись?

• ...На те й напоролися загарбники храму УПЦ у селі Грибовиця, що під Нововолинськом. У нашумілої, але неадекватної статті київської експертки Лесі Ганжі про грибовицьку церковну «революцію» було чимало перепостів та посилань. У пронизаному захопленням тексті ішлося, нагадаємо, про те, як селяни, нібито, обурилися священиком, а він наодинці намагається подолати справедливий народний гнів і морочить людей судами та скаргами. Картина була гарна, але вона не витримала навіть кількох місяців. Громада УПЦ, від якої зараз вартують храм уражені антицерковним психозом односельчани, поки що відчуває на собі аналогічні угринівським перипетіям погрози та тиск. Однак священики УПЦ КП, яких для чогось притягнули сюди з Нововолинська, ані їздити до Грибовиці, ані перебиратись сюди не прагнуть. Відтак, священика УПЦ, якого київська журналістка звинуватила в усіх, існуючих у її уяві, гріхах, знову… просять або служити почергово (хтось має платити за утримання споруди), або переходити до Київського Патріархату. Задля чого було стільки шуму та пилу – незрозуміло. Втім, далекі від церковного життя люди не дуже розуміються, чому священик та громада стоять на своєму та продовжують шукати правди у законному порядку.

• Голосні заяви про «перехід частини віруючих від УПЦ до УАПЦ» на Закарпатті, якими хизувались на сайті Карпатської єпархії УАПЦ, виявились справжньою мильною бульбашкою. Найсмішніше те, що якби діячі УАПЦ просто повідомили про факти реєстрації своїх статутів у двох населених пунктах, не було би такого гучного провалу. Однак люди справді самі копають собі яму: мало того, так-сяк збиту з кількох родичів та колег Віктора Бедя громаду УАПЦ у селі Сторожниця вкрай складно знайти у Єдиному державному реєстрі. Віряни цього села обурилися фальсифікаціями про те, що в їхній православній громаді, нібито, хтось відійшов у розкол. Для чого це робилось – незрозуміло. У Сторожниці, як і в багатьох закарпатських селах, спокійно діють три храми, що використовуються громадами різних конфесій, і обдурити людей чи втягнути їх у міжконфесійні чвари просто нереально.

Намагаючись зімітувати свою сумнівну суспільну значимість, релігійні об’єднання, котрі ставлять перед собою що завгодно, але не душпастирство, забувають про головне. Справа навіть не у заповіді, що забороняє брехати. Справа у забутому в кутку здоровому глузді, який щораз демонструє, що людина завжди бреше, насамперед, сама собі. А те, що «король виявляється голим», врешті, всім байдуже. Це створює незручне становище, передусім, для самого «короля». У лапках – бо королі без королівства не бувають, а «королівство» у даному випадку – це люди. Це прихожани та розбудова справжнього церковного життя. Без них адмінресурс зі столичними медіа-зірками, як і патріотичні церкви з помпезними назвами і єпархії з однієї паперової парафії, складуться від першого пориву вітру, як картковий будиночок. 

Читайте также