Притча про розкаяння

Одного разу людина згрішила. З повним розкаянням вона прийшла до священика на сповідь. Після сповіді та причастя людина засумнівалася: «А чи дійсно мій гріх відпущений?» Адже, замість душевного спокою, вона ще більше стала думати та шкодувати про свій гріх. Через тиждень людина знову прийшла на сповідь. Але й цей раз умиротворення в душі не настало.

«Я настільки грішний та безнадійний, – думала людина, – що Господь всіх прощає, а мене ні!»

Скільки б раз людина не каялася, та потім не причащалася, все одно поверталася думками до свого гріха. Ось так і прожив він життя, постійно порівнюючи себе та своє життя з гріхом, який був йому відпущений на сповіді вже давно.

Настав день, коли людина померла. На небесах вона зустріла Господа. З засмученим серцем вона пала перед Господом та промовила:

– Господи, не було і дня, щоб я не згадував про свій жахливий вчинок. Але Ти мене так і не пробачив.

«Дитя Моє, – сказав Господь, – Я давно тебе простив, бо кожного, хто приходить до мене покаянням, я прощаю. Тільки ось пробачити самого себе ти так і не зміг. Кожен раз, коли ти щиро каявся, я прощав тебе та радів цьому. Але коли ти знову згадував про свій гріх, я сумував про це, бо ти, як і багато людей, був занадто зайнятий своїм гріхом та думав про нього, а не про Бога та вічне життя. Тому як: де розум твій, там і серце твоє, а де серце твоє – тому ти і служиш».  

Читайте також