Купала – відголоси язичницької ментальності?

Святкування дня пам'яті Великого Пророка Іоанна Предтечі в українському народі має величезне значення. Це шанований серед наших людей святий, який, за словами самого Спасителя Христа, був «більшим за всіх народжених жінками».

Ця аскетична людина має величезне значення в справі спасіння людства. Про те, як українці вшановують святого Пророка, багато говорити не потрібно. Досить лише подивитись статистику мін'юсту, в якій ведеться реєстр імен новонароджених – ім’я Іоанн постійно потрапляє в «ТОПи».

Язичницька ментальність


Нажаль, величезна кількість людей, які вважають себе православними християнами, за своїми уявленнями про віру більше відносяться до язичницького мислення. Що мається на увазі?

Ось, наприклад, банальний випадок: піду-ка в Церкву напередодні екзамену, поставлю свічку. Ось я прийшов в храм, Господи, поставив перед іконою свічку, а Ти, будь ласка, допоможи мені витягнути квиток полегше. Причому така логіка спостерігається не тільки в студентів, але й в «досвідчених» парафіян – класичних бабусь, що їх можна зустріти в будь-якій парафії міста чи села.

Як це не сумно, але наші люди не доросли до адекватного сприйняття Нового Завіту, в якому на першому місці стоїть Любов до Бога і ближнього.

Купала – відголоси язичницького минулого


Дійсним підтвердженням язичницької ментальності, такою собі квінтесенцією язичництва в колоправославному світі, є «свято Купала», яке пов’язують з ім’ям великого пророка. Особливість святкування полягає в отриманні від ритуальних вогню і води особливого «очищення».

Коріння такого святкування йде у глибоку давнину. Назву пов'язують з язичницьким божеством «Купала». Хоча знайти адекватне підтвердження такої гіпотези складно, адже першу згадку про «Купалу» знаходимо у Густинському літописі 17 століття і раніше це «слов'янське божество» ніде не зустрічається. Існують також ідеї, що язичницьке божество має закордонне походження з римського пантеону. Як би там не було, але малоцерковні люди асоціюють язичницьке святкування «Купала» саме з церковним календарем, хоча насправді це лише паразитування язичництва на християнському шануванні Іоанна Предтечі.

Шанування святого


Істинним шануванням того чи іншого святого є пряме наслідування подвигу. Що тут мається на увазі? Наприклад, якщо сьогодні день пам'яті Великомученика і Цілителя Пантелеймона, то справжнім вшануванням подвигу святого буде відвідування хворих, волонтерська допомога і робота в лікарні. Якщо ж ми намагаємося благочестиво відсвяткувати пам'ять Серафима Саровського, то в цей день обов'язково треба проявляти до всіх любов і приязнь, як це робив преподобний. Що стосується святкування дня пам'яті пророка Предтечі, то тут доречно провести день в молитовному і постницькому подвигу. Іншими словами, проявити аскетизм, як це робив святий Іоанн Предтеча.

Де мораль?


Ми не будемо заглиблюватись в суть язичницьких обрядів, які супроводжують ці святкування. Достеменно відомо лише те, що в цих діях немає нічого християнського і морального. Той, хто бере в них участь, не має права називати себе християнином за фактом участі в язичницькому святкуванні. Не будемо міркувати про моральну сторону таких ігрищ. Яка може бути мораль у стрибках через вогонь та ігрищах, які в давнину закінчувалися мало не оргіями?..

Читайте також

Чого Православ'ю чекати від Грузинського Патріарха Шіо?

Митрополит Шіо став Патріархом. Для Грузинської Церкви почалася нова епоха. Якою вона буде? Як це позначиться на всьому Православ'ї? Спробуємо розібратися.

Суд «скасував експертизу» ДЕСС: чому це важливіше, ніж здається

Апеляційний суд не скасував сам процес заборони УПЦ. Але він визнав дефектним документ, на якому влада побудувала кампанію зі знищення Церкви.

Коли Христа починають використовувати

Цією публікацією ми хочемо порушити дуже важливу тему: використання Христа в політичних та інших інтересах. На жаль, цим уражені дуже багато людей, якщо не всі.

Кандидати на посаду Патріарха Грузії – хто вони?

Грузинська Церква стоїть на роздоріжжі.

Естонія: європейський полігон для випробування свободи совісті

Влада Естонії чинить тиск на Церкву. Чи може держава під приводом безпеки регулювати те, що стосується віри та канонічної традиції?

Заборона священників в УПЦ – «репресії», а в УГКЦ – канонічна дисципліна?

Священника УГКЦ позбавили сану за перехід до ПЦУ. Уніати подають це як норму. Коли так само чинить УПЦ, на неї навалюється шквал критики. Чому так?