Американське Православ'я під ударом: український сценарій для США?
Православну Церкву ненавидять не тому, що вона російська, сербська чи антиохійська. Її ненавидять, тому що вона відмовляється поклонятися духу часу.
Сьогодні навколо американського Православ'я відбуваються події, які можуть стати ключовими в долі Церкви в США. І найближчі місяці покажуть – чи зможуть православні цієї країни уникнути ситуації, яка сьогодні склалася навколо УПЦ в Україні. І хоча подібні слова можуть здатися надмірно емоційними та песимістичними, але це лише на перший погляд.
Атака на американське Православ'я
18 листопада 2025 року в Конгресі відбулася зустріч єпископату, духовенства та вірян православних Церков США з представниками адміністрації Трампа: конгресвумен Анною Пауліною Луною, конгресменом Дарреллом Іссою, а також іншими представниками адміністрації. Делегація представляла Антіохійську, Сербську Церкви, РПЦЗ та ПЦА. Сторони обговорювали переслідування українською владою духовенства, журналістів та вірян Української Православної Церкви.
За словами учасників, обговорення не стосувалися політичних питань. Наприклад, у православній делегації не вимагали зупинити допомогу Україні. Тим не менш, вже напередодні зустрічі та одразу після неї з'явилися заяви, в яких православних американців піддали справжній обструкції.
В авторитетному виданні США The Hill з'явилася публікація, де православні учасники були названі «лобістами та священнослужителями, пов'язаними з РПЦ». Конгресмен Джо Вілсон направив генпрокурору США Пем Бонді лист, в якому назвав учасників зустрічі лобістами Кремля. Слідом за Джо Вілсоном лист підписали ще два конгресмени США, Дон Бейкон (Небраска) та Остін Скотт (Джорджія). Вони вимагали перевірити, чи можуть православні «служити інструментами для збору розвідувальної інформації або диверсійних операцій, спрямованих на політиків США».
А незабаром із заявою з приводу зустрічі виступили архонти Константинопольського Патріархату. Вони подякували Вілсону, назвали представників американських православних Церков «агентами РФ», а також видали повний абсурд щодо церковної ситуації в Україні. Архонти запевнили, нібито УПЦ (названа «підрозділом Московського патріархату») «тепер переслідує та вбиває членів канонічної Православної церкви в Україні, націлюючись на цивільних осіб, щоб посіяти терор серед населення та залякати його».
Реакція на цей наклеп була в США досить різкою. Анна Пауліна Луна розкритикувала слова Вілсона, назвавши їх «тривожними та розчаровуючими», ексконгресмен Метт Гетц заявив, що лист Вілсона – «фанатичний наклеп», а республіканець з Південної Кароліни Томас Біч назвав текст Вілсона «справжньою радянською нісенітницею», яка очорнює православних американців.
Послідували і заяви представників Церкви. Сербська Православна єпархія Східної Америки назвала згадані публікації наклепом. З різкою критикою на адресу Вілсона виступив клірик Сербської Церкви в США протопресвітер Василій Вранич, а священник Православної Церкви в Америці (ПЦА) отець Томас Сорока звернувся до Священного Синоду із закликом припинити членство Церкви в Асамблеї канонічних православних єпископів США.
Але найрізкіші протести прозвучали від РПЦЗ, починаючи від її предстоятеля митрополита Миколая, який брав участь у зустрічах у Конгресі.
Тим не менш, виникає питання – чи достатньо цих голосів? Адже наклеп від Вілсона, авторів The Hill, а також підтримавших їх ресурсів, досить широко розійшовся в американських соцмережах і ЗМІ, викликавши серйозний резонанс. Під відповідними публікаціями є тисячі коментарів, в яких містяться заклики в тій чи іншій формі розібратися і з РПЦЗ, і з іншими православними юрисдикціями США.
Одні коментатори закликають спалювати церкви. Інші кажуть, що їх потрібно закривати, проводити в них перевірки, і навіть «ліквідувати».
Так, поки все це виглядає «струшуванням повітря», але варто згадати, що і в Україні насильство щодо православних виникло не раптом.
Знищення УПЦ: початок
Ще в 2013 році релігійна обстановка в Україні була відносно тихою і спокійною. Влада Януковича ставилася до УПЦ прихильно: голови районних, обласних і міських адміністрацій регулярно з'являлися в храмах на великі свята, зустрічалися з правлячими архієреями і навіть допомагали з будівництвом храмів. Церковні конфлікти з УПЦ КП і УАПЦ були рідкістю, оскільки практично не отримували з боку влади ніякої підтримки. У медіапросторі ніхто собі не дозволяв на адресу Церкви ніяких нападок.
Але все змінилося після «Революції гідності» і спроби штурму Києво-Печерської лаври. Від представників нової влади, УГКЦ, УПЦ КП і всіляких ЗМІ стали звучати спочатку обережні, а потім – все більш різкі і зухвалі образи на адресу духовенства і вірян Української Православної Церкви.
«Точкою неповернення» можна вважати цькування, якому в 2015 році піддали в українському суспільстві Блаженнішого Онуфрія, коли він не встав у Верховній Раді під час вшанування загиблих в АТО солдат ЗСУ. Предстоятель пояснив, що це був його протест проти війни на Донбасі, в якій з обох сторін гинули українці. Але його вже ніхто не чув. Як не чув учасників Всеукраїнського хресного ходу за мир у 2016 році, які через всю Україну йшли до Києва з Почаївської та Святогірської лавр. Їх вже на повну називали «московськими попами» і вимагали йти не до Києва, а до Москви. У цей час пропаганда ненависті проти УПЦ досягла в медіа червоної позначки, і надалі ця позначка піднімалася ще вище.
Багато хто дивується, чому захоплення храмів УПЦ з побиттям парафіян і очевидною несправедливістю того, що відбувається, не зустріли опору і критики з боку більшості українців.
Відповідь – очевидна: це результат антицерковної пропаганди українського варіанту «Радіо тисячі пагорбів». Пропаганди, яка йшла чітко за технологією «Вікон Овертона»: спочатку образи Церкви були просто немислимі, потім ми почали чути їх від радикалів. Незабаром вони стали для українців прийнятними, причому настільки, що стали стандартом у ЗМІ, соцмережах і навіть серед нардепів. І сьогодні ніхто не може заперечувати, що образи і насильство на адресу УПЦ – це діюча норма.
Безумовно, само по собі так вийти не могло, і атака на Церкву свідомо координувалася певними силами. Але, тим не менш, залишається відкритим питання – чому з боку керівництва УПЦ практично не було протидії? Чому не лунали протести і вимоги притягнути до відповідальності наклепників ще на самому початку, поки образи православних ще були поодинокими? Чому не було позовів до суду? Адже безкарність завжди тільки множить і посилює злочини.
Зараз такі питання навряд чи вже мають значення для вірян України, але для православних американців вони надзвичайно актуальні. Просто тому, що їхня ситуація в чомусь нагадує становище українців у 2014 році: «антицерковне» вікно Овертона в США трохи прочинилося, і крізь нього потягнуло першим смородом наклепу і образ.
І тільки від американців залежить – чи зможуть вони це вікно зачинити, чи стулка буде відкриватися все ширше – за українським сценарієм.
І вони це прекрасно розуміють.
Блогер Марк Трикович, творець каналу Tribulation Saints, підкреслює, що цькування учасників зустрічі в Конгресі – це «перший крок у наративній кампанії, яка може привести безпосередньо до гонінь на Церкву в цій країні».
«Саме так все завжди починається. Не з ланцюгів, не з судів, а з історій, з заголовків, з тонких звинувачень, які привчають громадськість не довіряти віруючим», – підкреслює Марк.
Він фактично описує технологію вікон Овертона, яку реалізували в Україні, і тепер намагаються застосувати в США: « Крок перший: позначити релігійну групу як іноземну. Крок другий: пов'язати їх з політичною загрозою. Крок третій: використовувати розпливчасті формулювання на кшталт "побоювання", "потенціал" і "можливий вплив", щоб створити страх без доказів. Крок четвертий: дозволити громадській уяві зробити решту».
Трикович підкреслює: ляльководи кидають тінь підозр на всю Православну Церкву, а потім «передають цю заряджену зброю в руки натовпу».
«Тому що як тільки суспільство бачить у вас загрозу, воно перестає бачити в вас сусіда. І ось тоді починаються гоніння», – каже він.
Причому розпалюють ненависть не тільки до «ворожої» РПЦЗ. Як каже інший популярний блогер Джо Дайер, «мова йде і про сербські, антиохійські та інші юрисдикції Православ'я».
Але чому зараз в Америці реалізується така технологія?
Дайер відповідає: «Це пов'язано з недавнім сплеском звернень до Православ'я, який ми спостерігаємо в Америці: люди переходять із протестантського середовища, з римо-католицизму, навіть з атеїзму. Церкви виросли в кілька разів».
Трикович говорить те ж саме. За його словами, «Православ'я стає найбільш швидкозростаючою християнською традицією в Америці, особливо серед молодих американців».
І це відбувається не тільки в США, але і в Європі. Наприклад, в Чехії, яка ще вчора вважалася найбільш атеїстичною країною ЄС, сьогодні, через українських біженців, відсоток православних різко зріс.
Атака на Чеську Церкву
І ось уже Православ'я в цій країні стикається з раптовими і дуже серйозними проблемами. Православну Церкву Чехії виключили з Екуменічної ради країни, аргументуючи це, зокрема, і звинуваченнями в «російському впливі через православні структури в країні». Проти Празької єпархії розпочали процедуру банкрутства, а зараз Церкві загрожує позбавлення особливих прав. До них належать: можливість укладати церковні шлюби з юридичною силою, здійснювати капеланське служіння в навчальних закладах, армії та медичних установах, засновувати духовні школи, отримувати державну підтримку та претендувати на церковну реституцію.
А почався тиск на Церкву в Чехії ще в серпні 2024 року, коли Комітет Сенату з закордонних справ, оборони і безпеки видав постанову, в якій йдеться про можливий вплив РФ на Чехію через православні церковні структури.
«Аргументується» все це біографією Празького архієпископа Михаїла, який навчався в Ленінграді разом з нинішнім Патріархом РПЦ Кирилом, був представником ПЦЧЗіС в Москві, після чого служив на парафії РПЦ в Німеччині.
Ось такі «докази російського впливу».
І тут потрібно підкреслити одну деталь.
В Україні зараз багато хто говорить, що УПЦ повинна зараз оголосити самовільну автокефалію, і це врятує її від переслідувань з боку держави і «патріотів». Православна Церква в Чехії має автокефальний статус, наданий, до того ж, Константинополем. Але, як бачимо, це ніяк не вберегло її від звинувачень у «російському впливі». Чи врятує УПЦ від таких звинувачень самовільна автокефалія? Відповідь очевидна.
Ні в Чехії, ні, тим більше, в США ніякого впливу Росії немає і бути не може. Зв'язки з РФ – це лише зовнішній привід для атаки на Православ'я, привід, який не має нічого спільного з реальністю.
Православну Церкву ненавидять не тому, що вона російська, сербська або антиохійська. Її ненавидять, тому що вона відмовляється поклонятися духу часу.
Вона не належить політичним партіям. Вона не служить урядам і корпораціям. І коли світ хоче, щоб Церква схвалила його ідолів, а Церква каже «ні» – світ реагує ворожістю. І не важливо, де це відбувається: в Україні, США, Чехії чи будь-якій іншій країні земної кулі.
І це нормально, тому що ворожість світу до Церкви, Тіла Христа, – не земного, а метафізичного порядку. Інакше і бути не може.
Але це не означає, що православні, живучи в світі, не повинні відстоювати свою Церкву, свою громаду, свою віру. Повинні.
І ми віримо, що у наших американських братів це вийде набагато ефективніше, ніж в Україні.
