Соцопитування про релігійну ситуацію в Україні: що говорять цифри?
Опитування групи «Рейтинг» показало гарну релігійну картинку. Однак самі цифри говорять, що насправді все плачевно: і з релігією, і з єдністю суспільства.
3 червня 2026 р. група «Рейтинг» опублікувала результати всеукраїнського опитування «Оцінка релігійної ситуації в Україні», проведеного за результатами спілкування з 2000 респондентами. А в агентстві «Укрінформ» відбулася презентація та обговорення цих результатів. У заході також взяли участь голова ДЕСС В. Єленський, нардеп М. Потураєв та політолог О. Закян.
Презентував результати співзасновник групи «Рейтинг» А. Антипович. Він намалював красиву та зручну для української влади картинку релігійної ситуації в Україні: у ній 60% позитивно оцінюють створення ПЦУ, 57% підтримують ідею заборони УПЦ, 67% підтримують санкції проти митрополита Онуфрія, а 79% – за те, щоб держава регулювала діяльність релігійних організацій, якщо вони є загрозою для України.
Але якщо подивитися на результати опитування трохи уважніше, картина постає зовсім в іншому світлі. А висновки, які робляться з цих результатів, здебільшого – маніпуляція.
Маніпуляція 1: соціологія під час війни
Багато соціологів стверджують, що під час війни результати соцопитувань (навіть якщо вони робляться сумлінно) досить умовні і зовсім не відображають реальну картину настроїв суспільства. Респонденти просто бояться відверто відповідати на питання. Набагато безпечніше дати ті відповіді, які вкладаються в панівну ідеологію. При цьому телефонний метод, який використовувався в даному опитуванні, суттєво підвищує ризик соціально бажаних відповідей. Так стверджує канадський політолог Аарон Ерліх, який вивчав особливості української соціології.
Тому до даного опитування «Рейтингу» потрібно ставитися не стільки як до реального відображення дійсності, скільки як до частини інформаційної кампанії, спрямованої на підтримку дій нинішньої української влади.
Маніпуляція 2: в моєму окрузі конфлікту немає, але в країні він є
Давайте порівняємо дві цифри: 74% опитаних вважають, що в їхній місцевості відносини між віруючими різних церков дружні або спокійні. У той же час, коли йдеться про Україну в цілому, вже лише 48% вважають, що конфлікту немає, а 44% визначають міжконфесійні відносини як напружені або конфліктні.
Що це означає? А те, що поруч з людиною може знаходитися храм УПЦ, до якого ходять звичайні українські громадяни, де служить нормальний священник і не відбувається нічого «непатріотичного». Але цій же самій людині ЗМІ та соцмережі навіяли, що десь в Україні знаходяться страшні «московські попи», які підтримують РФ, пропагують «русский мир» і всіляко шкодять нашій країні.
Свіжий приклад: донецький «митрополит» ПЦУ Сергій Горобцов, чомусь проживаючий не у своїй єпархії, а в Києві, назвав УПЦ «ворогом» і «раковою пухлиною» і сказав, що священники «воюють за душі українців, позбавляючи людей свободи, гідності та права самостійно обирати своє майбутнє». І люди цілком можуть цьому вірити, хоча поруч з ними може знаходитися храм УПЦ, в якому ніхто нікого не позбавляє «свободи, гідності та права».
Цікаво, що співзасновник «Рейтингу» на презентації фактично визнав цей механізм: якщо у людини «в місцевості все спокійно», але вона вважає, що «в Україні погано», значить, на оцінку впливає інформаційна картина.
Маніпуляція 3: «зв'язок з РПЦ» як само собою зрозуміле
В опитуванні 57% підтримують ідею заборони діяльності УПЦ «через зв'язки з РПЦ», а 67% – санкції проти митрополита Онуфрія з тієї ж причини.
В. Єленський та інші недоброзичливці УПЦ тріумфують: суспільство нібито схвалює їхній курс на знищення найчисленнішої конфесії країни. Здавалося б, вражаюча одностайність. Але є нюанс: про зв'язок УПЦ з РПЦ заявила сама ж ДЕСС – без рішення суду, без дійсно незалежної релігійної експертизи. Чиновники за завданням влади просто наклеїли на Церкву ярлик – і саме на нього, а не на реальний стан справ, реагують респонденти.
В дійсності ж 6 квітня 2026 р. Шостий апеляційний адміністративний суд скасував висновки «експертизи» статуту УПЦ, яка стала основою для подальшого «визнання» УПЦ афілійованою з РПЦ. Судовий процес про заборону діяльності Київської Митрополії УПЦ ще далеко не завершений. А сама УПЦ категорично заперечує свою афілійованість з РПЦ і заявляє про свою повну самостійність та незалежність.
Але «Рейтинг» ставить відповідні питання так, ніби «зв'язок з РПЦ» вже є встановленим і доведеним фактом. Наприклад, на сторінці з питанням: «Чому ви не відносите себе ні до якої конфесії?», є така відповідь: «Через зв'язок УПЦ з РПЦ».
На цей момент, до речі, звертали увагу і експерти ООН. У жовтні 2025 р. вони заявили, що формулювання типу «русский мир», «проросійська церква» несумісні з принципом правової визначеності і створюють ризик криміналізації свободи думки, совісті та релігії.
Маніпуляція 4: «ми не читали, але обурені»
Ця крилата фраза, що описує пізньорадянське суспільство, як ніколи більше підходить до результатів даного соцопитування. Люди підтримують санкції, але при цьому не знають церковної реальності.
За словами Антиповича, Епіфанія не знає третина опитаних, Митрополита Онуфрія – майже 40%, Вселенського патріарха – 60%. При цьому 67% підтримують санкції проти Митрополита Онуфрія. Але як можна свідомо підтримувати санкції проти людини, якщо ти про неї навіть не знаєш?
Дуже просто: люди реагують не на особистість Митрополита Онуфрія, а на той ярлик, який влада, ЗМІ та соцмережі на нього наклеїли.
Те ж саме незнання видно і в оцінці статусу різних конфесій. 24% вважають, що УПЦ – це самостійна українська Церква, 21% – що це Церква Московського Патріархату, а 44% не можуть визначитися.
Але тоді як же 57% можуть підтримувати заборону УПЦ «через зв'язки з РПЦ», якщо лише 21% переконаний, що цей зв'язок існує?
Тобто симпатії та антипатії до релігійних конфесій визначаються не стільки релігійними переконаннями, скільки тим іміджем, який медіаресурси створили для кожної конфесії.
Маніпуляція 5: підтримка ПЦУ – це більше політика, ніж релігія
Згідно з опитуванням, 60% українців позитивно оцінюють створення ПЦУ. Але лише 13% опитаних часто або дуже часто відвідують богослужіння. Серед представників ПЦУ та УПЦ регулярно ходять до храму лише близько 18%.
Найбільша православна «конфесія» в Україні – це не ПЦУ і не УПЦ, а… «просто православні». До цієї «конфесії» себе відносять 26% опитаних. До речі, а скільки з них просто побоялися зізнатися в належності до УПЦ? Але не будемо на цьому зосереджувати увагу. Ще 16% називають себе віруючими, які не належать ні до якої конфесії.
Все це означає, що люди бачать у ПЦУ не стільки церкву, скільки символ української державності, атрибут незалежності, якийсь політичний феномен. І при цьому необов'язково розбиратися в тонкощах канонічного устрою, задаватися питанням, наскільки діяльність ПЦУ відповідає Євангелію, або взагалі відвідувати храм.
Маніпуляція 6: «утисків немає»?
Згідно з результатами опитування, 88% респондентів не стикалися з утисками через релігійні переконання ні особисто, ні через близьких. Чи означає це, що утисків немає? Владні кола відповідають: так. Все прекрасно, в Україні небачена релігійна свобода.
Але при цьому опитування показало, що 5% респондентів заявили про утиски себе особисто і ще 7% – про утиски близьких або знайомих. Тобто кожен десятий українець зазнав утисків на собі або чув про це від своїх близьких. І знову ж таки: скільки респондентів побоялося про це сказати?
За оцінкою міністра соціальної політики Дениса Улютіна, на підконтрольній території проживає 22-25 мільйонів людей. І якщо екстраполювати на цю кількість ті 5%, які заявили про утиски себе особисто, і 7%, які заявили про утиски близьких, – навіть з урахуванням того, що опитування проводилося серед повнолітніх, – то виходить просто величезна цифра. Сотні тисяч переслідуваних за свою віру. В демократичній Україні!
Фактично підтвердили наявність утисків і учасники презентації в «Укрінформі». Так, голова ДЕСС В. Єленський заявив, що його відомство отримувало від священнослужителів УПЦ прохання про бронювання, але відхилило їх. «Таких ми не бронюємо», – заявив Єленський. Що це, якщо не дискримінація за релігійною ознакою?
Або ось М. Потураєв, який закликав органи місцевого самоврядування самим визначити, «до якої конфесії себе відносить територіальна громада». Що це, як не прямий заклик порушувати права релігійних громад? Адже законодавство України визнає право конфесійного самовизначення лише за самими релігійними громадами.
Маніпуляція 7: «переходи» до ПЦУ – природний процес?
Опитування стверджує, що 40% опитаних підтримують переходи громад з УПЦ до ПЦУ. 9% не підтримують. При цьому тих, кому все одно, – 43%.
Нас весь час намагаються переконати, що в українському суспільстві існує запит на переходи храмів до ПЦУ. Але навіть така спірна соціологія, як опитування «Рейтингу», говорить про те, що підтримує даний процес меншість. Причому в цьому питанні закладена явна маніпуляція. Адже респондентів запитували про переходи, тобто про добровільну зміну конфесійної належності, а не про силові захоплення або незаконні голосування. В реальності ж величезна кількість «переходів» проходить саме в силовій та незаконній формі.
От і виходить, що респонденти мали на увазі добровільні та законні переходи, коли рішення приймає сама релігійна громада без тиску ззовні. А результати опитування трактуються так, ніби 40% підтримують те, що творитися в реальному житті з насиллям і захопленнями.
Ще наочніше це видно по іншій цифрі. Опитування стверджує, що нібито 49% віруючих УПЦ позитивно ставляться до переходів з УПЦ до ПЦУ. Але це суперечить здоровому глузду. По-перше, половина парафіян УПЦ навряд чи може схвалювати те, що у них відбирають храми і церковне майно, підтасовують результати голосувань і незаконно перереєстровують громади. А по-друге, якщо половина і справді не проти переходу до ПЦУ, чому за роки війни таких переходів так мало?
Але варто уявити, що питання розумілося інакше – «ви за те, щоб громади самі, добровільно вирішували, до якої конфесії належати?», – і все стає на свої місця.
Коментар коментаторів
Окремої уваги заслуговують деякі коментарі учасників прес-конференції.
Так, В. Єленський заявив про «нормальність» відносин між віруючими різних конфесій і про те, що держава нарахувала менше 20 (!) населених пунктів, де є напруженість навколо переходів. Але за офіційними даними в Україні близько 30 тис. населених пунктів.
20 населених пунктів, в яких В. Єленський побачив церковні конфлікти, – це 0,067%. І хоча пряма екстраполяція тут не зовсім коректна, саме враз поставити питання: звідки ж тоді взялися 5% тих, хто на собі відчув релігійні утиски? Або 7% тих, чиї близькі їх відчули?
Ще одна заява В. Єленського: держава нібито не вимагає від УПЦ нічого, крім виходу зі складу РПЦ. Але УПЦ вже вийшла. Про це свідчать і рішення Собору в Феофанії від 27.05.2022 р., і офіційний лист Митрополита Онуфрія до ДЕСС, і інші заяви та документи. Однак на недоброзичливців УПЦ це не справляє жодного враження: вони хочуть самі диктувати Церкві, в якій формі їй оформляти «вихід». А це чи не відверте втручання у внутрішні церковні справи?
Політолог Олег Закян заявив, що «ряса не є приводом для індульгенції». В контексті всього, що відбувається, це теж камінь в огород УПЦ.
Але, по-перше, ряса також не повинна ставати презумпцією вини. А священнослужителі УПЦ виявляються винними лише в тому, що служать в неугодній Церкві. А по-друге, вчинення окремими священниками протиправних діянь не повинно тягнути за собою колективну відповідальність для всієї релігійної організації. Зрада співробітників СБУ в перші дні і місяці війни не призвела до заборони СБУ. Колаборація з боку представників поліції, нацгвардії та прокуратури не призвела до закриття цих органів. Чому ж до УПЦ застосовуються подвійні стандарти?
Висновки
Результати нинішнього опитування показали не релігійну картину суспільства, а плоди шаленої медійної кампанії проти УПЦ. Ця кампанія призвела до наступного.
По-перше, в суспільній свідомості закріпилося, що УПЦ – це страшні «московські попи», які працюють проти України, і що «зв'язок з РПЦ» – це доведений факт.
По-друге, релігійні питання вже не сприймаються як такі. Вони стають питаннями «патріотизму», безпеки і так далі.
По-третє, значна частина суспільства не розбирається в церковних питаннях, але підтримує жорсткі заходи проти УПЦ.
По-четверте, підтримка ПЦУ багато в чому носить не церковний, а політико-ідентифікаційний характер. ПЦУ сприймається не стільки як церква, скільки як символ української державності.
Медійна кампанія проти УПЦ колись закінчиться. Церковні питання колись перейдуть з політичної площини в релігійну. Які цифри покажуть опитування тоді? І чи буде комусь соромно за цифри сьогоднішні?
