Таємниці Голгофи у світлі археології
Завіса віків приховує реальні події IV століття. Археологія та давні тексти відображають справжній шлях великої християнської святині.
Згідно з усталеним церковним переданням, близько 326 року мати імператора Костянтина, рівноапостольна цариця Єлена, прибула до Єрусалима з наміром відшукати місця Страстей Христових і Животворящий Хрест. Але ніхто з тодішніх мешканців Єрусалима не знав місця Розп'яття. Після численних пошуків Єлені вказали на одного єврея на ім'я Іуда, який дуже довго не погоджувався розкрити це місце, але після катувань усе ж таки показав його.
За розпорядженням цариці на Голгофі було розібрано язичницьке святилище, зведене римлянами, і під час розкопок виявили місце поховання Ісуса та три хрести: Христів і двох розіп'ятих разом із Ним розбійників, а також табличку з написом Пілата і цвяхи. Оскільки визначити, який із трьох хрестів належав Спасителю, було неможливо, Єрусалимський єпископ Макарій запропонував випробувати їх чудом: за однією версією, хрести по черзі прикладали до тяжкохворої жінки, яка зцілилася від дотику до одного з них; за іншою – справжній Хрест воскресив померлого.
Іуда, що вказав місце Голгофи, охрестився з іменем Кіріак і згодом навіть став єпископом. Після цього знайдене Дерево було визнано Хрестом Христовим. За переданням, частину святині залишили в Єрусалимі, частину Єлена відправила Костянтину, а знайдені цвяхи були використані в імператорських регаліях і кінській вуздечці. З цією подією церковна традиція пов'язує початок особливого загальноцерковного шанування знайденого Хреста і наступне свято Воздвиження.
Історія дуже гарна, але, на жаль, жодне сучасне цим подіям джерело такої розповіді не містить.
Імператорська місія цариці Єлени
Головним джерелом інформації про ці події є «Життя Костянтина» Євсевія Кесарійського. Джерело досить суперечливе. З одного боку, Євсевій був сучасником подій, жив у Палестині, добре знав діяльність Костянтина на Сході і докладно описав події в Єрусалимі. З іншого – Євсевія можна в певному сенсі назвати придворним панегіристом Костянтина, який усіляко намагався підкреслити благочестя імператора та його родини. Його працю не можна назвати безстороннею. Але саме тому відсутність у його розповіді історії знайдення Хреста виглядає особливо помітно.
Євсевій докладно розповідає, як за наказом Костянтина розібрали язичницьку споруду, вивезли каміння і землю та розчистили ділянку. Після цього відкрилася висічена в скелі гробниця, яку визнали місцем поховання і Воскресіння Христа. Однак про Хрест Євсевій не говорить нічого.
Подорож Єлени Євсевій описує досить докладно, але не пов'язує її ні з розкопками в Єрусалимі, ні тим більше зі знайденням Хреста Христового. За його словами, літня імператриця вирушила на Схід для поклоніння святим місцям, але її подорож не зводилася до паломництва. Вона відвідувала міста, роздавала гроші населенню і військам, допомагала бідним, звільняла ув'язнених і повертала засланих. Це цілком відповідало традиції зміцнення влади імператорського дому в римських провінціях.
Сучасні історики зазвичай розглядають цю поїздку одночасно і як паломництво, і як імператорську місію, що відбулася внаслідок поєднання релігійних, династичних і політичних мотивів. Існує думка, що одним із головних завдань цієї подорожі було зміцнити на Сході владу Костянтина після його перемоги над Ліцинієм.
Існує ще одна версія, що пояснює мотив поїздки: це родинна трагедія 326 року, коли за наказом Костянтина було вбито його сина Кріспа і дружину Фаусту (вина Костянтина у смерті дружини не вважається повністю доведеною). Ця версія представляє подорож Єлени на Схід як своєрідну покаянну місію, але прямих джерел, що підтверджують цю версію, немає.
Євсевій пов'язує поїздку Єлени з будівництвом храмів у Віфлеємі та на Єлеонській горі. Однак ні Євсевій, ні будь-який інший сучасний подіям автор не говорить, що Єлена вирушила до Палестини спеціально шукати Хрест або Гроб Господній або хоча б брала в цьому участь. Йдеться лише про те, що передбачуване місце поховання Христа було відкрито за наказом Костянтина, а про знайдення Хреста не йдеться взагалі.
Триста років мовчання Голгофи
Між розп'яттям Христа і розкопками в Єрусалимі минуло близько трьох століть. За ці три століття Єрусалим пережив війни, руйнування і радикальну зміну міського середовища.
У 70 році внаслідок Першої іудейської війни римська армія під командуванням Тита взяла Єрусалим. Храм був повністю знищений, весь Єрусалим перетворений на руїни. Є відомості про те, що Храмова гора була розорана. Йосип Флавій стверджує, що під час облоги загинуло 1,1 млн людей, і хоча сучасні історики вважають цю цифру завищеною, кількість загиблих була величезною. Християнська громада Єрусалима, за свідченням Євсевія, ще до початку війни переселилася до містечка Пелла в Йорданії.
Через кілька десятиліть відбулося повстання Бар-Кохби, яке було придушене імператором Адріаном у 135 році. На місці Єрусалима була створена римська колонія – Елія Капітоліна. Євреям заборонялося не лише входити до Єрусалима, але навіть дивитися на нього здалеку. Місто активно перебудовувалося за новим плануванням, зводилися римські споруди, зокрема й язичницькі капища. Римський історик Діон Кассій, який жив наприкінці II – на початку III століття, прямо говорить про зведення нового міста на місці зруйнованого Єрусалима.
Приблизно в цей же час до Єрусалима повернулися християни, але це вже були не євреї, а колишні язичники інших національностей. У 135 році єпископом Елії Капітоліни став Марк – перший єпископ цієї громади з язичників.
Чи могла інформація про точне місце Розп'яття і поховання Христа передаватися всередині християнської громади в таких умовах протягом майже трьох століть? Точно ми не знаємо. Надійних свідчень того, що в II–III століттях Голгофа і Гроб Господній були місцем шанування або паломництва, не збереглося. Однак стверджувати, що пам'ять про Голгофу зникла повністю, теж не можна.
Близько 314 року, ще до костянтинівських робіт у Єрусалимі, Євсевій Кесарійський у своєму географічному довіднику біблійних місць «Ономастикон» писав: «Голгофа – місце Черепа, де був розп'ятий Христос; вона й нині показується в Єрусалимі на північ від гори Сіон». Тобто на початку IV століття існувала місцева традиція, що пов'язувала певне місце в Елії Капітоліні з Розп'яттям Христа. Але чи була ця традиція безперервною з апостольських часів і чи вказувала вона саме на ту локацію, де пізніше виник храм Воскресіння, встановити неможливо.
Окреме питання: що могло статися із самим Хрестом за ці 300 років після Розп'яття?
Тут популярна церковна версія стикається ще з однією складністю. Римський хрест не був унікальним предметом, що виготовлявся для кожного засудженого окремо і потім зберігався разом із його тілом або десь поблизу. Практика розп'яття різнилася в різні епохи і в різних місцях. Але добре відома конструкція з вертикального стовпа (stipes) і поперечної балки (patibulum).
Як правило, засуджений ніс на місце страти саме поперечину, а вертикальні стовпи залишалися вкопаними на місці. Але й поперечина зазвичай використовувалася багаторазово, тим більше, що деревина в Іудеї була дефіцитним, а тому досить цінним матеріалом. У I–III століттях розп'яття в Єрусалимі здійснювалися у значних масштабах. Іудейський історик Йосип Флавій пише, що під час облоги 70 року римляни розпинали до п'ятисот людей на день, а іноді більше. За його словами, кількість жертв стала такою, що «не вистачало місця для хрестів і хрестів для тіл».
Перші свідчення єрусалимської реліквії
Як би там не було, але вже приблизно через двадцять років після розкопок на місці нинішнього храму Воскресіння реліквія, що шанувалася як Хрест Христів, у Єрусалимі вже безсумнівно існувала. Близько 350 року святитель Кирило Єрусалимський неодноразово згадує «святе Дерево Хреста» і говорить, що його частки розійшлися по всьому світу: «Весь світ наповнився частками дерева Хреста».
Але Кирило нічого не розповідає ні про три хрести, ні про чудесне зцілення або воскреслого мерця, ні про Іуду-Кіріака, який нібито знав місце Розп'яття. Більше того, Кирило жодним чином не пов'язує знахідку Хреста з Єленою.
Через кілька десятиліть паломниця Егерія докладно описує поклоніння Дереву у Велику п'ятницю. Єпископ тримав святиню, диякони стежили за нею, а віруючі підходили і цілували її. Егерія розповідає навіть про паломника, якому одного разу вдалося відкусити шматочок дерева, після чого реліквію почали особливо ретельно охороняти. Вона вже пише, що Хрест був «знайдений», і пов'язує це з освяченням костянтинівського храмового комплексу Гробу Господнього. Але у Егерії також немає звичної нам розповіді про Єлену і три хрести.
Народження пізнього житійного сказання
Перші версії звичної нам легенди з'являються близько 395 року, тобто через 70 років після подій. Амвросій Медіоланський розповідає про те, що саме Єлена шукала Хрест, що вона знайшла його разом із цвяхами, і що Хрест Христів визначили за титлом Пілата. Один із цвяхів, за його словами, був поміщений в імператорську діадему, інший – у кінську вуздечку Костянтина.
Приблизно тоді ж Сульпіцій Север розповідає вже про три хрести і чудо воскресіння померлого. Незабаром схожі версії з'являються у Руфіна, а пізніше у Сократа Схоластика і Созомена.
У Сократа розповідь вже дуже близька до пізньої житійної версії: Єлена приїжджає до Єрусалима, наказує розпочати розкопки, під час яких виявляють три хрести і табличку Пілата. Потім єпископ Макарій прикладає хрести до вмираючої жінки, і один із них зцілює її. При цьому сам Сократ опускає подробиці і застерігає, що все це він почув від когось, але що ці відомості загальновідомі.
І нарешті, в середині V століття у Созомена вже з'являється версія про якогось єврея, який дізнався місце Голгофи з документів, що передавалися в його родині. Ще пізніше цей безіменний персонаж перетворюється на Іуду-Кіріака, який якимось чином знав місцезнаходження Хреста, але не хотів його відкривати. Тоді благочестиві християни застосували до нього катування, після чого він вказав місце Голгофи. Побачивши чудо зцілення (або воскресіння), він охрестився і згодом став єпископом.
Таким чином, приблизно у V столітті легенда про знайдення Хреста вже сформувалася у звичному нам вигляді. Сучасні дослідники оцінюють її по-різному. Одні вважають, що пізня розповідь могла зберігати реальне історичне ядро, інші ставляться до неї значно скептичніше.
Частина дослідників допускає, що під час розкопок на місці Голгофи могло бути знайдено дерево, яке визнали Хрестом Христовим, інші вважають неможливим говорити про походження реліквії, про шанування якої писав Кирило Єрусалимський у 350 році.
Археологія під склепіннями храму
Найбільш обережна реконструкція подій IV століття виглядає так: за Костянтина ділянку нинішнього храму Воскресіння справді розчистили. Під римською забудовою виявили давній похоронний комплекс і висічену в скелі гробницю, яку місцеві християни визнали Гробом Господнім. Крім цих фактів і ще того, що в 350 році в Єрусалимі існувала шанована реліквія Хреста, нічого з упевненістю стверджувати не можна.
Слід сказати, що деякі вчені висувають альтернативні версії місцезнаходження Голгофи і Гробу Господнього. Поблизу старого міста в Єрусалимі справді є кілька місць, які можуть підійти під євангельський опис. Але, тим не менше, традиційне місцезнаходження Голгофи має більше аргументів на користь своєї достовірності. Сучасні розкопки ще більше посилюють це переконання.
Дослідження підтверджують, що ділянка нинішнього храму спочатку була каменоломнею. Після припинення видобутку каменю окремі її частини використовувалися під сади і поховання. За часів Христа колишня каменоломня вже використовувалася як похоронна територія. Вона знаходилася поза міською стіною, що відповідає євангельській розповіді про страту і поховання Ісуса за межами міста. Тут також справді існували висічені в скелі гробниці.
Археологи дослідили залишки споруд римського періоду, що перекривали доступ до гробниці, яка згодом шанувалася. Були виявлені частини фундаменту культового комплексу часів Адріана, розібраного під час будівництва за Костянтина. Це узгоджується з розповіддю Євсевія Кесарійського про те, що над місцем майбутнього християнського храму справді знаходилася язичницька споруда, яку за наказом Костянтина демонтували.
У вересні 2026 року археологи Римського університету Sapienza підбили черговий підсумок багаторічних досліджень під підлогою храму Воскресіння Христового в Єрусалимі. Вивчення знайдених артефактів ще триває, але картина вже вимальовується досить чітка.
Знахідки підтверджують, що тут знаходилася давня каменоломня, потім частина території використовувалася для землеробства і поховань, пізніше ділянка опинилася всередині римської Елії Капітоліни, а в IV столітті була повністю перебудована за Костянтина Великого.
Особливо цікавою виявилася знахідка слідів давнього саду. Археологи виявили низькі кам'яні стінки, що обмежували ділянки обробленої землі, а аналіз ґрунту і пилку виявив сліди винограду і оливкових дерев. Неподалік знаходилися висічені в скелі поховання. Виходить ландшафт, що цілком відповідає словам Євангелія від Іоанна: «На тому місці, де Він був розп'ятий, був сад, і в саду гроб новий» (Ін. 19:41).
Однак сучасна археологія не може встановити, хто саме був похований у конкретній гробниці на цьому місці, і не дає жодних даних, які б підтверджували виявлення тут Хреста Христового.
Мовчання первісної громади християн
Тут виникає одне з найцікавіших питань ранньої християнської історії. З одного боку, ми маємо численні свідчення тих часів про те, що вже в II столітті Пасха була міцно укоріненим церковним святом: Полікарп Смирнський і римський єпископ Анікіт вже сперечалися про день її святкування, Мелітон Сардійський написав спеціальну пасхальну проповідь, а наприкінці II століття питання про дату Пасхи обговорювалося на соборах, зокрема за участю єпископа Нарцисса Єрусалимського. Євсевій Кесарійський докладно розповідає про ці суперечки в «Церковній історії».
З іншого боку, приблизно в цей же час християни молитовно відзначають пам'ять про конкретні місця, пов'язані з мучениками. Мучеництво Полікарпа» повідомляє, що його останки були зібрані, поміщені в певному місці, і там щорічно святкувався день його мученицької смерті. Близько 200 року римський християнин Гай міг показати «трофеї» апостолів Петра і Павла на Остійській дорозі і на місці нинішнього Ватикану.
На цьому тлі особливо помітна відсутність свідчень про шанування Голгофи і Гробу Господнього. Ми знаємо, що єрусалимська церква існувала, що вона святкувала Пасху і що інтерес до місць земного життя Христа поступово зростав. Близько 314 року Євсевій в «Ономастиконі» навіть пише, що Голгофу «й нині показують» в Елії.
Однак надійних свідчень того, що в II–III століттях туди здійснювали паломництва, молилися або здійснювали пасхальне богослужіння (що було б логічно), немає. На цей парадокс звертали увагу і сучасні дослідники ранньохристиянських святих місць, зокрема Джоан Тейлор, Роберт Маркус, Брурія Біттон-Ашкелоні і Деніел А. Сміт.
Вони по-різному оцінюють причини такого мовчання, але сходяться в одному: звична для пізнішого християнства картина шанування Голгофи і Гробу Господнього з апостольських часів історичними джерелами перших трьох століть не підтверджується.
У наступній публікації ми постараємося пояснити цей парадокс, а також відповісти на питання: навіщо на початку IV століття Костянтину знадобилося розпочати розчищення ділянки, яка була пов'язана з Голгофою і Гробом Господнім, і чому виникла традиція шанування Хреста?
