У боротьбі за храм УПЦ греко-католики хотіли приватизувати кладовище

     
І якщо раніше уніати намагалися заволодіти храмом силою і тричі зламували замки, про що парафіяни УПЦ писали заяви в поліцію, то тепер вони стали діяти через суди. Причому документи вони іноді підробляють настільки хитромудро, що за ними виходить, ніби, крім культової споруди, греко-католики претендують і на місцеве кладовище, і на всі труни і пам'ятники на ньому.
       
Свої права уніати обґрунтовують у тому числі і тим, що кілька сотень років тому, коли в селі насаджувалася унія, саме вони служили у Свято-Іллінській церкві, перебудувавши її з дерев'яної на кам'яну.
        

За Радянської влади храм був порожній. Православні села відновили богослужіння у Свято-Іллінській церкві у 1991 році, коли вийшов перший закон «Про свободу совісті та релігійні організації». У тому ж році вони зареєстрували єдину в селі релігійну громаду – громаду УПЦ. Парафіяни привели до ладу будівлю храму, яка терміново потребувала капітального ремонту, і почали служіння. Віруючі славили Бога, навіть не підозрюючи, що греко-католики вважають цю церкву своєю.

До весни 2015 року все було спокійно: напевно, уніати збирали сили. У березні вони активізувалися та спробували захопити храм силою. Не вийшло. Тоді вони пішли по судах.

У БТІ оформили техпаспорт на храм, де був вказаний генплан земельної ділянки. За цим паспортом земля, яка нібито належить греко-католикам, розмічена «до парканчика». А що знаходиться всередині цього «парканчика» – не зазначено. А це... цвинтар! Тобто уніати претендували не тільки на церкву, але і на могили.

Зауважимо, що Земельний кодекс України забороняє давати в експлуатацію ділянку, де знаходиться цвинтар. А Закон України «Про поховання та похоронну справу» чітко вказує на те, що така земля в постійне користування може бути надана лише комунальним підприємствам для обслуговування кладовища.

Але це ще не все. Греко-католики надали суду «Рішення сільської ради», згідно з яким депутати віддавали уніатам зазначену в БТІ земельну ділянку. Причому «рішення» датоване 2013-м роком (запам'ятайте цю дату). І справа не тільки в тому, що самі депутати, як то кажуть, «ні сном, ні духом», що вони щось подібне приймали. Справа в тому, що самої греко-католицької громади на той момент як юридичної особи не існувало!

«Греко-католицька громада розпочала через суд вимагати «усунути перешкоди в користуванні майном», – розповідає адвокат Мукачівської єпархії УПЦ Дмитро Гриньо. – Вона надала суду документи, згідно з якими Свято-Іллінський храм був переданий їй розпорядженням представника Президента України. Причому ще 22 роки тому! І ось греко-католики почали вимагати від нашої громади звільнити церкву. Заяву в суд подали 24 травня. При цьому свою громаду в єдиному державному реєстрі зареєстрували... 29 травня – через п'ять днів після подання заяви! Я звернув увагу судді на той факт, що від нас вимагає звільнити храм громада, якої на момент подачі заяви взагалі не існує. Суддя оголосила перерву, а після повідомила, що йде у відпустку і передає цю справу на розгляд іншому судді».   

«Інший суддя» постановив позов громади УГКЦ задовольнити. І, незважаючи на абсурдність претензій греко-католиків, спочатку в Господарському суді Закарпатської області, а потім у Львівському апеляційному господарському суді приймаються рішення на їхню користь. Православним пропонують «очистити приміщення».      

При тому, що у релігійної громади УПЦ на руках є рішення Вищого адміністративного суду, який у всіх нескінченних судових тяжбах з греко-католиками зафіксував факт порушення Конвенції «Про основні права та свободи громадян»: «не доступ до правосуддя релігійної громади УПЦ». Тобто суд побачив і зафіксував порушення прав православної громади.     

«Таке рішення Вищого адміністративного суду є остаточним, згідно Кодексу адміністративного судочинства, – пояснює Гриньо. – Воно вступило в силу, і його не має права оскаржити жоден суд!».   

Існує і ще один вкрай важливий момент: справа в тому, що з юридичної точки зору Свято-Іллінського храму... не існує! Він ніде не зареєстрований. Тобто по факту – храм є, а з точки зору Закону – його нема: він являє собою «об'єкт незакінченого будівництва».     

Але суди тривають.      

Зауважимо, що найближчий до Ірляви храм УПЦ знаходиться від села в дев'яти кілометрах. Є і ще один – через річку, в 12 кілометрах. А от греко-католицьких храмів в окрузі в кілометровій доступності цілих два.      

     
Релігійна громада Української Православної Церкви і сьогодні продовжує проводити богослужіння у Свято-Іллінському храмі. Віруючі піклуються про свою церкву, справно платять в державну казну податки. І що особливо примітно: кількість православних в тому районі зростає день від дня. Напевно, таким нехитрим способом і демонструється, на чиєму боці правда.
          
Припиняти відстоювати свої права в суді віруючі не збираються. Якщо знадобиться, кожен з них, чиї родичі поховані на прицерковному цвинтарі, готовий подати заяву до суду на громаду УГКЦ, яка хоче ці могили «прибрати собі», на що, за законом, не має ніякого права.
          

Читайте також