Чисте мистецтво чи контрабанда педофілії?

У той час, як в Україні домінує дискурс «патріотизму-непатріотизму», в інших країнах трапляються захопливі дискусії морально-етичного плану. Цікаво спостерігати за інтелектуальними суперечками з приводу сучасної постави опери «Тангейзер», лову покемонів у храмі або виставки Джока Стерджеса. «Протуберанці» розумових і духовних процесів не дають суспільству закиснути і зупинитися в розвитку, або, навпаки, втратити свою ідентичність і духовні основи.

Фотовиставка Джока Стерджеса у Москві викликала вибух мережевих обговорень щодо допустимості подання оголених підліткових тіл як мистецтва. Одні стверджують, що це чисте мистецтво, і всякі думки про педофілію і порнографію є не більш ніж помилкою. Інші – обурюються і наполягають на забороні подібної творчості, вважаючи її аморальною.

Природа естетичного ще не до кінця пізнана і розкрита. В процесі філософського осмислення виникали різні відповіді на співвідношення краси і добра, естетичного і морального. Кантіанці на це питання відповіли б, що здатність естетичного судження не залежить від «практичного розуму». Іншими словами, мораль не може висувати свої вимоги мистецтву. В іншому випадку, буде спотворена сама природа естетичного. Цю логіку можна продовжити твердженням, що художник не може використовувати мистецтво для обмеження вимог моралі. Заперечення моралі за допомогою мистецтва – це тий самий акт моралізаторства.

І ось тут ми можемо зробити одне припущення – виставка Стерджеса наскрізь просочена духом догматичного моралізаторства. Російський публіцист Сергій Худієв зробив дуже важливе зауваження з приводу міркувань автора виставки про дитячу сексуальність. Ці міркування доводять те, що виставка, все ж, не позбавлена певних ідеологічних інтенцій. У якомусь сенсі, чистого мистецтва не існує в принципі, тому що жодна людина не може очиститись від своїх екзистенційно-етичних упереджень.

Стерджес – прихильник пониження «віку згоди» до 14-15 років і виступає за те, щоб «ще більш юних дітей "не утримували від того, щоб бути чуттєвими"». Для розуміння: «вік згоди» – це вік, з якого малолітня дівчинка і дорослий чоловік можуть вступати в статевий зв'язок. Розкажіть після цього про «чисте мистецтво» і дитячу безпосередність в його роботах. Перефразовуючи Худієва, «порнографія – не тільки в очах того, хто дивиться. Вона – у намірах творця продукту».

Сам Стерджес оригінально обґрунтовує свою тезу – мовляв, якщо дівчатка не будуть соромитись своєї сексуальності і чуттєвості, то вони не будуть соромитись говорити про випадки насильства по відношенню до себе. Логіка більш ніж дивна. На його виставки навряд чи будуть ходити неповнолітні. Як же він збирається впливати на їхню самооцінку? Крім того, про що він взагалі говорить? Тут є небезпека змішування понять. Сором непристойності і невротичне відторгнення своєї сексуальності – це зовсім різні речі. Потрібно розрізняти вимогу цнотливості та гидування власним тілом, що Церква, звичайно, засуджує. І при чому тут взагалі острах розповісти про сексуальне насильство? Трохи тхне софістикою з боку Стерджеса.

Соромитись своєї наготи на публіці – це нормально. Навпаки, притуплення почуття сорому свідчить не про позбавлення від неврозу, і тим більше не про чистоту почуттів. Виховання дівчаток має полягати не в тому, щоб відкинути нібито «помилковий сором» і не боятися заявити про свою «чуттєвість». Церква пропонує значно більш зважений підхід – виховання має передбачати культивування як стриманості в прояві своєї «чуттєвості», так і правильного її вираження та реалізації.

Автор скандальної виставки «контрабандою» просуває свою ідеологію розбещеності. Починаючи з самої її назви – «the absence of shame», що означає аж ніяк не «Без тіні зніяковілості» (як переклали російські локалізатори), а куди більш відверте «Відсутність сорому», або прямо сказати – «Безсоромність».

Західні культуртрегери б'ють в один з базисів моралі – сором. Звичайно, це не єдиний моральний принцип. Однак, досить важливий. Тим більше, якщо він пов'язаний з етикою статі. Навіть світські мислителі і науковці не можуть заперечувати могутню і небезпечну силу «еросу». Не кажучи вже про Отців Церкви. Неправильне ставлення до власної тілесності може згубити людину і ввергти її в безодню гріха та відчаю.

Сучасна людина, що переситилась розгляданням оголених тіл, приймає відсутність збудження за ознаку «чистоти почуттів» та свободи від еротичної залежності. Насправді, звичка не означає відсутності аддикції. До речі, наркомани і алкоголіки саме так і аргументують свою поведінку – мовляв, вони не відчувають ніякої залежності, і що «варто їм тільки захотіти...».

На жаль, сучасна культура немислима без експлуатації еротики. Особливо це виражається в рекламі. Вона скрізь – на вулиці, на телебаченні, в інтернеті мало не на кожному сайті настирливі банери з тілесами. «Зберігання почуттів», заповідане православними богословами, зараз перетворюється на «сізіфову працю». Однак можна здатись і почати вважати, що все нормально. А можна все-таки намагатись продовжувати утримувати межу розуміння пристойного і непристойного, дозволеного і недозволеного.

Читайте також