Глиняні горщики
Монах прийшов якось до свого наставника й каже:
– Отче, скільки разів ходжу я до тебе, каюсь в своїх гріхах, скільки разів ти повчав мене порадами, але я не можу виправитись. Яка мені користь приходити до тебе, якщо після наших розмов я знову впадаю в гріхи свої?
Авва відповів:
– Сину мій, візьми два глиняних горщика – один з медом, а інший порожній, – учень так і зробив.
– А тепер, – сказав учитель, – перелий кілька разів мед з одного горщика в інший, – учень знову послухався.
– Тепер, синку, подивися на порожній горщик і понюхай його, – учень подивився, понюхав та й каже:
– Отче, порожній горщик пахне медом, і там, на денці, залишилося трохи густого меду.
– Ось так, – сказав учитель, – і мої настанови осідають в твоїй душі. Якщо ти заради Христа засвоїш у житті хоч частину чесноти, то Господь, по милості своїй, заповнить їх нестачу та врятує твою душу для життя в раю. Бо і земна господиня не сипле перець в горщик, який пахне медом – так і Бог не відкине тебе, якщо збережеш в душі хоч початки праведності.
Читайте також
Навіщо святі обителі перетворювали на державні в'язниці?
Історія християнської Європи зберегла пам'ять про часи, коли монастирі ставали місцем державного заслання. Там вирішувалися долі монархів і праведників.
Пастух із листом від Христа до короля Франції
Влітку 1212 року тисячі прочан із палицями чекали, що море розступиться перед ними. Пізніші хроністи додали до їхньої історії кораблі, работорговців і зітхання папи.
Фасад із кісток і фасад зі світла
Антоніо Гауді сорок три роки будував храм у Барселоні, знаючи, що це будівництво – на віки.
Суд над мертвим папою
Одного разу в Римі посадили на престол тіло померлого папи й улаштували над ним суд. Звинувачення спиралося на церковне правило, яке колись урятувало його кафедру.
Обитель, збудована на зло королю
Коли в Мінську в православних залишився лише один храм, містяни вирішили збудувати ще один – і не зупинилися навіть перед королівським указом.
Молода Мати і сплячий Христос
Мікеланджело висік скульптуру Діви, яка виглядає молодшою за свого Сина, і єдиний раз у житті залишив на мармурі автограф. Жодне з цих «дивацтв» не є випадковим.