Монах і оливкове дерево
Деревце наситилося вологою, а монах продовжував молитись: «А тепер, Господи, я прошу послати багато сонечка – моєму деревцю потрібне тепло». І Господь посилав сонце.
Дерево зростало. Монах продовжував за нього молитися: «Господи, пошли невеликий мороз, щоб зміцнило коріння й віти». Господь послав мороз і... дерево загинуло.
Монах дуже засмутився. Він пішов до іншого монаха, щоб розповісти свою історію і поділитися журбою.
«В мене теж є оливкове деревце, дивись», – відповів інший монах. Його дерево прекрасно зросло. «Але я молився по-іншому. Я сказав Богові, що Він – Творець цього деревця і краще знає, що для нього потрібно. Я просто просив Бога подбати про нього, і Він це робить».
Це стосується і нас. Ми часто просимо те, що, на нашу думку, нам необхідно. Але тільки Господь знає, що нам потрібно. Довіртеся Йому повністю!
Читайте також
Братства: мережева структура проти імперії
У 1596 році православ'я в Україні оголосили «мертвим». Але поки еліти йшли до костелів, прості міщани створили структуру, яка переграла імперію та єзуїтів.
Анатомія сорому: чому фреска Мазаччо передає біль
Перед нами образ, який розділив історію на «до» і «після». Фреска Мазаччо – це не просто мистецтво, це дзеркало нашої катастрофи.
Дерев'яний дзвін: чому стук била сьогодні звучить гучніше бронзи
Той, хто звик до мідного пафосу, навряд чи зрозуміє цей сухий стук. Але саме він скликав людей до Ковчега. Історія била – виклик сучасній епосі.
Гнів і тиша: який погляд зустріне нас наприкінці часів?
Ми стоїмо перед двома безоднями: лютим вихором Мікеланджело і лагідним поглядом преподобного Андрія. Два лики Христа – дві правди, які ми шукаємо у вогні випробувань
Як жменя пшениці перемогла імператора: Їстівний маніфест проти смерті
Перед нами страва з коливом – варена пшениця з медом. Проста каша? Ні. Це документ опору, написаний зерном замість чорнила.
Священне визнання в коханні: Що прославляється в «Пісні пісень»
У цій біблійній книзі жодного разу не згадується ім'я Бога. Натомість там – поцілунки, обійми, описи оголеного тіла. Рабини сперечалися, чи не викинути її з Писання. А ченці читали її як молитву.