А чи був дар?

В одному невеликому селищі жив літній священик-монах. Протягом 60 років він безперервно служив Божественну літургію в сільському храмі. Церква, в якій звершував своє священодійство батюшка, була настільки маленька, що віруючим нерідко доводилося молитися просто неба.

Після недільної служби батюшка благословляв парафіян на мир, намагаючись дати кожному напутнє слово і розраду. Щирість і доброта батюшки поширювалася на всіх, хто його оточував.

Останнім часом люди стали помічати, що під час сповіді батюшка не тільки точно визначає духовний стан сповідальника, але й може передбачити його майбутнє.

Все більше і більше людей стало збиратися навколо священика. Тепер йому доводилося приймати сповідь майже щодня. Чимало людей хотіли наодинці поспілкуватися з батюшкою, а зробити це могли лише під час сповіді під його заспокійливою єпитрахиллю.

Чутка про священика-прозорливця рознеслася по всьому селу, і незабаром про нього дізналися в місті. Міська православна газета вирішила зробити репортаж про диво-священика і направила туди кореспондента. Після приїзду в село репортер одразу попрямував до храму, де вже зібралося чимало народу. Батюшка зміг з ним поговорити лише під вечір.

Кореспондент, молодий чоловік, захоплено дивився на священика і все не наважувався поставити йому головне запитання: «Ви і є той прозорливець, якому Господь відкрив дар відати таємниці людських душ?» Набравшись хоробрості, журналіст все ж запитав те, що хотів.

Батюшка був здивований питанням репортера. По своїй скромності він і не здогадувався про те, що думають про нього парафіяни. Священик був упевнений, що у людей є потреба бути з Богом, ходити в церкву, і бесіда з ним, як зі служителем Церкви Христової, допомагала їм зміцнитися у вірі і любові до Христа.

Відповідь ченця трохи спантеличила кореспондента.

– Але як тоді можна пояснити те, що всі сказані вами слова під час сповіді збуваються? – наполегливо запитав репортер.

– Я не пророкую, – тихо відповів батюшка, – і не вгадую майбутнє. Я всього лише попереджаю людину про те, що з нею може статися, якщо вона не виправиться і не стане жити з Христом в душі. А так як люди часто не хочуть змінюватися, то і життя йде по накатаній колії, і слова мої виходять для них пророчими.

Життя показує, що люди прагнуть до зовнішнього прояву Божественної сили у вигляді прозорливості або чуда і забувають, що Царство Боже всередині них є, і своє життя вони не тільки можуть, але й повинні змінювати після сповіді та Причастя. Але так як людина надає великого значення зовнішнім речам, а про внутрішню роботу над собою забуває, то її духовне життя так і залишається на колишньому рівні. Однак, якщо людина візьме себе в руки, щиро захоче змінити своє життя, жити по-християнськи, то кожний наступний прожитий день буде несхожий на попередній, кожен день як нове життя, адже, гріючись в променях любові Божої, людина просто «приречена» бути щасливою і улюбленою.

Господь дійсно обдарував батюшку даром. Але не тим, якого очікували люди, а даром відчувати людей, вникати в їхні проблеми, любити й бачити в них Христа.

Читайте також

Срібні підсвічники: як милосердя стає ціною спасіння душі

Ми часто сприймаємо прощення як легкий жест. Але сцена з роману Віктора Гюго відкриває іншу правду: за свободу іншого завжди доводиться платити своїм сріблом.

Братства: мережева структура проти імперії

У 1596 році православ'я в Україні оголосили «мертвим». Але поки еліти йшли до костелів, прості міщани створили структуру, яка переграла імперію та єзуїтів.

Анатомія сорому: чому фреска Мазаччо передає біль

Перед нами образ, який розділив історію на «до» і «після». Фреска Мазаччо – це не просто мистецтво, це дзеркало нашої катастрофи.

Дерев'яний дзвін: чому стук била сьогодні звучить гучніше бронзи

Той, хто звик до мідного пафосу, навряд чи зрозуміє цей сухий стук. Але саме він скликав людей до Ковчега. Історія била – виклик сучасній епосі.

Гнів і тиша: який погляд зустріне нас наприкінці часів?

Ми стоїмо перед двома безоднями: лютим вихором Мікеланджело і лагідним поглядом преподобного Андрія. Два лики Христа – дві правди, які ми шукаємо у вогні випробувань

Як жменя пшениці перемогла імператора: Їстівний маніфест проти смерті

Перед нами страва з коливом – варена пшениця з медом. Проста каша? Ні. Це документ опору, написаний зерном замість чорнила.