Щасливий бідняк
Лише йому й було заняття та радість – їжа. Прокидався він – чекав на сніданок, від сніданку чекав на обід, від обіду – на вечерю. Але й цю втіху він скоро втратив. Їв він так багато і так солодко, що зіпсувався у нього шлунок і позиву на їжу не стало. Покликав він докторів. Лікарі дали ліки і наказали ходити щодня по дві години на природі.
І от ходить він якось свої призначені дві години і все думає про своє горе, що немає бажання до їжі. І підійшов до нього жебрак.
– Подай, – каже, – Христа ради, бідній людині.
Багач все про своє горе думає, що йому їсти не хочеться, і не слухає жебрака.
– Пожалій, пане, увесь день не їв.
Почув багач про їжу, зупинився.
– Що ж, їсти хочеться?
– Як не хотіти, пане, страшенно хочеться!
«Ото щаслива людина», – подумав багач і позаздрив біднякові.
Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.
Читайте також
Паспорт, що врятував життя під носом у гестапо
В окупованому Києві звичайний прихід на Подолі став підпільною мережею порятунку, де рядок у метричній книзі важив більше, ніж людське життя.
Смерть, що зрівняла стани
У Римі жінка була вічною дитиною, а раб – просто річчю. Але на арені амфітеатру християнки здобули право голосу і довели свою рівність із чоловіками.
Світло Воскресіння на дні гинучого світу
Найрадісніший образ Воскресіння Христового візантійці написали не в золоту добу, а в умираючій імперії – на стіні усипальниці.
Квиток в один кінець: як діставалися до Єрусалима у XVIII столітті
Паломництво до Гробу Господнього було далеко не спокійною подорожжю. Перед від'їздом писали заповіт і прощалися з рідними назавжди.
Чому недбайливого студента в середньовіччі не могли повісити?
Статус кліриків і папські булли робили школяра недоторканним для міського суду та розлюченого натовпу.
Місяць закону і сонце благодаті
Митрополит Іларіон порівняв закон і благодать з місяцем і сонцем. А написав він цей твір у Києві, який щойно ледве встояв в облозі печенігів.