Я ведь истину СЕБЕ ищу
Ничего, что все уже на вершине. Они ведь без истины, как животные...
Шли на вершину несколько человек. Дружно шли, быстро.
И вот один из них, самый здоровый и бодрый, стал задумываться...
Ладно эти, неучи темные... они ведь не знают, каким образом все вокруг них и в их теле получается. А у меня ведь геологический факультет законченный, потом физмат, плюс медицинский институт осилил...
Вот эти невежды... идут-идут, чисто механически, не осмысливая ничего вокруг. А я ведь не могу так... У меня во всем мое Я должно разобраться. До всего мое Я должно докопаться!
Вот камень... а сколько он весит? А его происхождение? Магматическое или осадочное? А вот эти беленькие точечки, уж точно кварцит... или, быть может, титан?!. Вот это было бы открытие!!! А если его переложить вооот сюда. И перевернуть. Выветренным краем вниз. Так ведь лучше...
Ох, и чего эти неучи темные на меня шипят... идти им надо...
Да валите сами куда хотите... Вам не понять, вы – роботы бездушные и бездумные. А я истину ищу... Истина мне дороже, ибо истина меня к вершине и приведет... Вы без истины живете, идете к вершине, а как – сами понять не можете... Вот у меня подход ко всему осмысленный! У меня ведь геологический факультет законченный, потом физмат, плюс медицинский институт осилил...
Вот почему, например, гора под таким углом? Ага, этот угол расплав лавы сформировал... Значит, раз такой угол получился, значит вязкость была высокая... а температура низкая... а если я для того, чтоб подняться, да не большую ягодичную мышцу напрягу, а средней и малой обойдусь? О, получается... а теперь еще и двуглавую мышцу бедра подключу... а теперь... ох, свалился... Ничего, встаем. Теперь с дыханием будем разбираться...
Ничего, что все уже на вершине. Они ведь без истины, как животные... а Я так не могу... я ведь истину СЕБЕ ищу.
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.