Дорога до храму
Дорога до храму
В полі він побачив трьох працюючих людей. В цій землі пілігрим ще ні з ким не зустрічався, і йому захотілось поговорити з цими людьми.
Пілігрим наблизився до трьох працівників і, бажаючи запропонувати свою допомогу, звернувся до того, який виглядав найбільш втомленим і, як здалося пілігриму, незадоволеним та навіть озлобленим. «Що Ви тут робите?» – запитав пілігрим. Перший працівник, весь забруднений і втомлений, з неприхованою злістю в голосі відповів: «Що, не бачиш, каміння ворочаю». Така відповідь здивувала та засмутила пілігрима, і тоді він звернувся до другого працівника з тим самим запитанням. Другий працівник на мить відволікся від своєї роботи і з байдужістю сказав: «Не бачиш хіба? Гроші заробляю!»
Пілігрим чомусь був незадоволений і такою відповіддю, а він, нагадаю, був мудрою людиною. Тоді він підійшов до третього працівника, щоб поставити те саме запитання. Третій працівник зупинився, відклав убік свій нехитрий інструмент, обтрусив руки, вклонився страннику і, піднявши очі до неба, тихо сказав: «Я тут будую дорогу до храму».
Читайте також
Маска, що ожила в богословських суперечках
Суперечка про одну грецьку літеру переконала святих отців, що особистість не можна звести до жодної якості. Так народилося поняття, без якого немислима сучасна людина.
Як псалом з помилками врятував солдата від демонів
Від прикордонних військ Візантії залишились боргові розписки, заповіти та потертий псалом-оберіг. За цими паперами видно віру людей, що пережила крах імперії.
Розповіді про давню Церкву. Рівень управління: митрополит
Розвиток адміністративної системи давньої Церкви створив інститут митрополій. У чому полягає баланс між соборною свободою та владою першого архієрея?
Золоті шви Воскресіння
Японська традиція склеювати розбиті піали лаком із дорогоцінним порошком перегукується з євангельськими образами.
Чернецька заставна крамниця без зиску
У XV столітті італійський ремісник, що позичив на хліб, за рік віддавав лихварю половину свого майна. Ченці-францисканці придумали, як зупинити це без жодного прибутку.
Місто танцювало до смерті під замовлену музику
Влітку 1518 року жителі Страсбурга виконували смертельні танці під музику, яку замовила місцева влада. Зупинити епідемію змогла не медицина, а Церква.