Притча: Спір із смиренням
Завдяки своїй неймовірній впертості йому вдавалося будь-який спір закінчувати на свою користь зі словами «От бачиш, я був правий». На будь-яке твердження, будь-яку думку у нього знаходилася протилежна. Гордий своїми перемогами у суперечках, почув він якось про те, що до його селища до свого друга приїхав один мудрий старець.
«Якщо я переспорю ще й старця, то слава про мене піде не лише в цьому селищі, а й по всій країні», – вирішив пихатий йолоп та кинувся шукати мудреця. Підійшовши до будинку, в якому гостював мудрець, сперечальник попросив дозволу з ним поговорити. Коли його привели до старця, він сказав з пихатістю: «Мудрець, я багато чув про твою мудрість, і попри це я впевнений, що будь-яку фразу, яку ти скажеш, я зможу оспорити, довівши, що я правий».
– Так, ти правий, – спокійно відповів старець.
– Ні, неправий, – запально вигукнув сперечальник… і осікся.
Читайте також
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.