Притча: Про бідну стареньку

Поки будеш ділитися з усіма голодними, буде й хліб у домі

–  Невже ця жебрачка теж розбагатіла? – здивувалася сусідка. – Треба зазирнути до неї, перевірити.
Заходить сусідка до старенької, а та дійсно коровай з печі виймає.
Посадила стара сусідку за стіл, свіжим хлібом її пригощає.
Здивувалася сусідка:
– Звідки ж у тебе хліб? Недавно ти була бідніша за бідного, а тепер щодня хліби печеш?
І старенька розповіла їй, що втомилася вона від дорікань у бідності. І стала димлячу головню в піч підкладати, коли сусідка бралася хліб пекти. Тиждень так проходить, інший, ось старенька і придумала:
– А дай-но я буду Бога про милість Його просити щоразу, як головню у піч кладу.
Так і стала робити. Поклала вона головню до печі, помолилася, і раптом хтось стукає у віконце. Стоїть старий жебрак, весь у лахмітті, хлібця просить. А хліба ж у хаті ані шматочка. Віддала старенька діду останню свою картоплину. Той її з'їв та знову хліба просить.
– Звідки ж я тобі, старече, хліба візьму? – питається старенька.
– А ти з печі дістань, – відповідає дідусь.
Заглянула бабуся в піч, а там і справді готовий коровай лежить. Зойкнула вона, дістала коровай з печі, стала дідка годувати. Він з'їв увесь коровай та ще просить.
– Немає в мене більше хліба, – говорить старенька.
– А ти знову з печі дістань, – каже дідок.
Дивиться бабуся – там знову коровай лежить.
Дістає вона коровай з печі, а сама вголос дивується:
– До яких же пір Бог хліби мені буде дарувати?
– А до тих пір, поки з чистим серцем будеш ділитися з усіма голодними, – відповів старий.
Ось відтоді й не закінчується ніколи в хатині у доброї старенької хліб.

Читайте також

Срібні підсвічники: як милосердя стає ціною спасіння душі

Ми часто сприймаємо прощення як легкий жест. Але сцена з роману Віктора Гюго відкриває іншу правду: за свободу іншого завжди доводиться платити своїм сріблом.

Братства: мережева структура проти імперії

У 1596 році православ'я в Україні оголосили «мертвим». Але поки еліти йшли до костелів, прості міщани створили структуру, яка переграла імперію та єзуїтів.

Анатомія сорому: чому фреска Мазаччо передає біль

Перед нами образ, який розділив історію на «до» і «після». Фреска Мазаччо – це не просто мистецтво, це дзеркало нашої катастрофи.

Дерев'яний дзвін: чому стук била сьогодні звучить гучніше бронзи

Той, хто звик до мідного пафосу, навряд чи зрозуміє цей сухий стук. Але саме він скликав людей до Ковчега. Історія била – виклик сучасній епосі.

Гнів і тиша: який погляд зустріне нас наприкінці часів?

Ми стоїмо перед двома безоднями: лютим вихором Мікеланджело і лагідним поглядом преподобного Андрія. Два лики Христа – дві правди, які ми шукаємо у вогні випробувань

Як жменя пшениці перемогла імператора: Їстівний маніфест проти смерті

Перед нами страва з коливом – варена пшениця з медом. Проста каша? Ні. Це документ опору, написаний зерном замість чорнила.