Притча: Про бідну стареньку

Поки будеш ділитися з усіма голодними, буде й хліб у домі

–  Невже ця жебрачка теж розбагатіла? – здивувалася сусідка. – Треба зазирнути до неї, перевірити.
Заходить сусідка до старенької, а та дійсно коровай з печі виймає.
Посадила стара сусідку за стіл, свіжим хлібом її пригощає.
Здивувалася сусідка:
– Звідки ж у тебе хліб? Недавно ти була бідніша за бідного, а тепер щодня хліби печеш?
І старенька розповіла їй, що втомилася вона від дорікань у бідності. І стала димлячу головню в піч підкладати, коли сусідка бралася хліб пекти. Тиждень так проходить, інший, ось старенька і придумала:
– А дай-но я буду Бога про милість Його просити щоразу, як головню у піч кладу.
Так і стала робити. Поклала вона головню до печі, помолилася, і раптом хтось стукає у віконце. Стоїть старий жебрак, весь у лахмітті, хлібця просить. А хліба ж у хаті ані шматочка. Віддала старенька діду останню свою картоплину. Той її з'їв та знову хліба просить.
– Звідки ж я тобі, старече, хліба візьму? – питається старенька.
– А ти з печі дістань, – відповідає дідусь.
Заглянула бабуся в піч, а там і справді готовий коровай лежить. Зойкнула вона, дістала коровай з печі, стала дідка годувати. Він з'їв увесь коровай та ще просить.
– Немає в мене більше хліба, – говорить старенька.
– А ти знову з печі дістань, – каже дідок.
Дивиться бабуся – там знову коровай лежить.
Дістає вона коровай з печі, а сама вголос дивується:
– До яких же пір Бог хліби мені буде дарувати?
– А до тих пір, поки з чистим серцем будеш ділитися з усіма голодними, – відповів старий.
Ось відтоді й не закінчується ніколи в хатині у доброї старенької хліб.

Читайте також

«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .

Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою

Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.

Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта

Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.

Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода

Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.

Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки

Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.

Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років

За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.