Так автокефалия - это Христова Церковь, или просто антирусская Церковь ?
Патриарх" УАПЦ Мстислав: "Хоч з чортом, лиш би не з Москвою"
Очень показательно, когда читаешь у некоторых "экспертов" по православию, в связи с последними событиями... Оказывается, вопрос стоит: быть Церкви на Украине "украинской" (не совсем понятно, правда, в чем эта самая "украинскость") или "российской". И потому митр. Онуфрий и говорит, что для верующего (а не захожанина, насмотревшегося украинских СМИ, и ходящего в храм только для освящения "Паскы") вопрос может стоять ТОЛЬКО в том: Православная, Христова Церковь или нет?
В этом и была проблема украинского раскола, как экклезиологической ереси - украинская автокефалия всех генераций воспринималась её апологетами как "АНТИрусская" церковь, как церковь на зло Москве ("геть вид Москвы"). Показательна фраза лжепатриарха УАПЦ 1990-х Мстислава: "Хоч з чортом, лиш би не з Москвою"...
Вот, до сих пор не пойму: где здесь христианство???
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.