На пороге раскола
Патриарх Варфоломей
Если хочешь сотворить смуту в какой-либо нации, сделай так, чтобы нарушить устоявшийся баланс языковых и религиозных предпочтений.
Ни один из политиков, желающий блага для своего народа, не будет затрагивать эти вопросы. И наоборот — если хочешь, чтобы часть народа тебя возненавидела, заставь народ изменить свой язык и поменять Церковь, которую он выбрал для своей веры. Именно последнее и происходит сейчас в Украине…
Во времена русских смут, например в революционные годы прошлого столетия, Константинополь проявлял свою заинтересованность в захвате чужой канонической территории, относящейся к Русской православной церкви. В частности, он заключил политический союз с большевиками и церковный союз с раскольниками и обновленцами. Но исторически он потерпел здесь поражение, хотя и открыл свои епархии для русских верующих в Западной Европе и в Эстонии без разрешения Русской церкви.
Во всех этих случаях Константинопольский патриархат действовал как римский папа, возложив на себя статус главы всемирного православия, что считается для православных откровенной ересью…
В конституциях практически всех государств закреплено невмешательство властей в церковные вопросы, в том числе в США и в Украине. Но почему-то в США, в которых действуют 120 конфессий, никому в голову не приходит создавать единую американскую церковь, а вот поддержать на Украине подобную религиозную организацию стараются многие политики из Госдепа. Не странно ли?..
Ну ладно украинские раскольники и безответственные политики, борющиеся за власть и политическое влияние, но как себе может позволить православный турецкий иерарх объединяться с раскольниками, вмешиваться в политическую жизнь в стране, в которой идет гражданская война и предвыборная борьба на стороне тех, кого интересуют только личные амбиции?
Отдает ли он отчет в том, что ловля золотой рыбки в мутных водах смуты будет историей расценено как политическая провокация, как акт раздувания пожара ненависти в украинском народе, как подстрекательство к религиозной войне?
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади