Не надо бояться не нравиться людям, надо быть верными Богу
Каждый священник несет свой крест
Подумал о наших священниках старшего поколения, которым сейчас 50 лет и больше. Они поступали в семинарии в советское время и фактически шли против системы: их не пускали в семинарии, их гнали. Даже когда они пошли в семинарии, когда стали священниками, над ними насмехались, над их детьми насмехались, но они просто служили Богу и были верны Его Церкви.
Прошло время - распался Советский Союз, общество поменяло свое отношение к Церкви и к этим же священникам. Общество ими восхищалось, восхваляло за то, что они сохранили веру в Бога, что не сломались, что проповедуют добро, милость, любовь и т.д. Но те священники оставались прежними, они просто служили Богу.
Потом у нас в Украине опять все поменялось и эти же священники стали теперь уже «московскими попами», "рукой Москвы" и т.д., их опять стали хулить, обвинять и общество опять меняет свое отношение к ним. Но ведь сами эти священники не поменялись. Они остались такими, какими были и в советские времена, и в первые годы нашей независимости и в постмайданные времена.
Общество меняется, государственные власти меняются, а сами священники не меняются и это очень важно понимать именно нам, священникам, и не бояться быть не популярными, не бояться не нравиться. Понятно, что по-человечески приятно, когда ты нравишься людям, когда если что-то говоришь, тебя слушают и одобрительно кивают, мол вот вы такие хорошие, молодцы. Нет. Не надо бояться не нравиться, надо быть верными Богу, верными Церкви, потому что это то, что не меняется, а власти, общество меняют свое отношение, сегодня говорят «осанна», завтра «распни». Поэтому нам, священникам, надо быть самими собой, надо исповедовать то Евангелие, которое Господь дал – исполнять заповеди Божьи, нести Слово Божье людям, а уж как о тебе будут говорить, пусть это нас не волнует. Где-то прочитал такую фразу, что если мы будем слушать все, что о нас говорят, то мы будем постоянно бегать между пьетдесталом и виселицей. Все меняется. Надо всегда оставаться верными Богу и Его Церкви.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади