Восхищаюсь митрополитом Онуфрием!
Предстоятель УПЦ
В моём личном хит-параде людей, которыми я безусловно восхищалась в 2018 году, с отрывом лидирует митрополит Онуфрий. Всё ищу подходящее слово, которым можно было бы точно обозначить этот жест с запечатанным письмом Варфоломея и отправкой его по обратному маршруту Киев-Фанар. Столько в этом одновременно и нездешнего достоинства, и дипломатической изысканности, и политической точности.
Вообще линия поведения священноначалия УПЦ МП во всей этой несмешной комедии с томосом - материал для какой-нибудь монографии типа «Мораль и каноничность как угрозы политике мира постмодерна». Все до такой степени привыкли к цинизму и прагматичности как базовым мотивам большинства политических действий, что выбивающееся из этой логики поведение, обусловленное опорой на канон, идущее поперёк конъюнктуры, выглядит как эпизод из фэнтези.
Впрочем, зачем нам ждать новый сезон «Игры престолов», когда живая жизнь превосходит любые режиссерские фантазии.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.