Вера - это ожидание невидимого. А безбожие - это вера в статус
Он говорил, что Вера - это ожидание невидимого
В эти дни я хотел бы вспомнить одного Житомирского священника. Отец Владимир Г-ий, настоятель церквушки во второй городской больнице.
Когда-то отец Владимир, глубоко искренний и верующий человек стал священником в Киевском патриархате. Вокруг него собралось много людей. Подкупала его искренность, ему верили.
Прошло время и отец Владимир решил войти в состав канонической церкви. Решил, благодаря глубоким внутренним изменениям, и вопреки сотням людей, вопреки даже какому-то достатку. Просто его не лукавая вера окончательно ответила на все вопросы. Лично себе, перед своей душой. И он ушёл из КП...
Только через некоторое время его приняли в клир Православной церкви, как священника... И за ним перешла почти вся его паства.
Отец Владимир редко когда имел хоть какой-то подходящий для своей большой семьи достаток с тех пор, долгие годы бескорыстно с глубоким интересом занимался молодежью в кафедральном соборе. Все помнят его еженедельные воскресные вечерние беседы. Он воспитал десятки, сотни православных молодых христиан. Зимой он, к примеру, устраивал катания на санках за мостом в парке Гагарина... И посреди веселья ненавязчиво проповедывал, да и не проповедовал, просто говорил о вере, Христе, жизни.
Благодаря ему сформировалась не одна православная молодая семья.
Отец Владимир причащал мою маму в самый последний момент. Молился за меня, когда я был в тюрьме.
Его церковь в больнице была маленькой, не сияла позолотой, находилась в стареньком домике. Но она сияла неуклонной не лукавой верой. Истинной строгостью и светлым милосердием.
Отец Владимир представился буквально год назад от внезапной болезни, ему было немногим больше сорока. У него осталась жена, дети и множество духовных чад и воспитанников.
Он говорил, что Вера - это ожидание невидимого.
А безбожие - это вера в статус, политиков, самомнение, деньги, епископа, президента... Эта вера обязательно обманет.
Отец Владимир Г-ий учил собственным примером верить в Единственное, что не обманет и неизбежно победит.
Что это или Кто это - ясно теперь в эти дни и мне, и даже тем, кто Это искренне ненавидит.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади