Притча: молитва за звичкою
Одного разу до них в гості прийшов проповідник. Стіл накрили дуже вишукано: дістали найкращі фруктові соки і подали дуже смачну страву. Сім'я сіла за стіл. Всі дивилися на проповідника і думали, що тепер він помолиться перед їжею. Але проповідник сказав:
– Батько сімейства повинен молитися за столом, адже він перший молитовник в сім'ї.
Настало неприємне мовчання, бо в цій родині ніхто не молився. Батько відкашлявся і сказав:
– Знаєте, дорогий проповіднику, ми не молимося, бо в молитві перед їжею завжди повторюється одне й те саме. Молитви за звичкою – це порожня балаканина. Ці вічні повторення щодня, щороку анітрохи не допомагають, тому ми більше не молимося.
Проповідник здивовано подивився на всіх, але тут семирічна дівчинка сказала:
– Тату, невже мені не потрібно більше щоранку приходити до тебе і говорити «доброго ранку»?
Читайте також
Сокира при корені: що приховує ікона Вербної неділі
Під шаром святкового золота іконописець часто ховає не торжество, а богословське попередження. Єрусалим ще ликує, але нижній ярус ікони вже передчуває суд.
Вхід Господній до Єрусалима: тріумф, якого не помітила імперія
Справжній імперський тріумф – це брязкіт зброї, золото і запах влади. Те, що сталося в Єрусалимі в неділю перед Пасхою, не мало нічого спільного з цим.
Віфанія: тиха пристань Спасителя перед Голгофою
В останні дні перед Розп'яттям Христос залишав переповнений Єрусалим. Навіщо Він ішов за Єлеонську гору і що шукав у бідному селищі на краю пустелі?
Плита Понтія Пілата: як звичайне будівельне сміття відповіло скептикам
Десятиліттями критики повторювали: у римських архівах немає згадок про Пилата. Суперечки про реальність євангельських подій тривали нескінченно, поки відповідь не пролунала з-під землі.
Етнофілетизм: єресь 1872 року та сучасні парадокси Фанара
Півтора століття тому в Константинополі засудили церковний націоналізм. Сьогодні цей історичний документ змушує по-новому поглянути на політику тих, хто його створював.
Флорівський монастир у Києві: як обитель пережила виклики століть
Важкі монастирські двері зачиняються – і гуркіт Подолу зникає. За кам'яною аркою – 460 років безперервного життя обителі, яку не взяли ні вогонь, ні радянська влада.