Чому Церкву утискають, а вона – торжествує

В Одесі на хресний хід і молебень на свято Торжества Православ'я зібралося понад 10 000 вірян.

Господь наш Іісус Христос сказав, що «де двоє або троє зібрані в Моє ім'я, там Я посеред них» (Мф. 18, 20). Тому спільна молитва завжди займала особливе місце в житті Церкви. При цьому православні християни збиралися і збираються на молитву не тільки в храмах, але і поза їх стінами. Зазвичай такі збори приурочені до якогось свята або пам'ятної для Церкви події і супроводжуються ходою вулицями міста/села з переднесенням хреста і місцевошанованих святинь. 

Але в Україні православні віряни беруть участь у масштабних молитовних ходах ще з однієї причини – через бажання публічно засвідчити вірність Церкві Христовій. Вже можна говорити, що хресний хід на вулицях Києва або Рівного – це, в деякому сенсі, хода сповідників православної віри. 

Пригадаймо, як кілька років тому Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Онуфрій благословив «зв'язати» розірвану війною Україну двома хресними ходами. Перший вийшов зі Святогірської лаври, а другий – з Почаївської, тобто зі сходу і заходу. Вони кілька тижнів рухалися назустріч один одному і в день святкування Хрещення Русі 27 липня зустрілися на Володимирській гірці в Києві. Тоді українські ЗМІ і політики зробили все, щоб максимально дискредитувати мирну ініціативу нашої Церкви: ходу хрестоходців блокували радикали, поліція повідомляла про те, що маршрут замінований, журналісти стверджували, що з Донецька до Києва йдуть«бойовики» і т. д. У підсумку, за кілька днів до свята здавалося, що віруючий народ відступить, злякається, і традиційний хресний хід від пам'ятника князю Володимиру до Києво-Печерської лаври не відбудеться. Однак всі спроби перешкодити віруючим УПЦ взяти участь у спільній молитві мали зворотний ефект і більше 100 000 людей вийшли тоді на вулиці Києва. 

Схожа ситуація повторилася і торік: знову істерія, знову наклеп і поливання брудом. Результат – кількість учасників зросла більш ніж удвічі і в хресній ході УПЦ на честь Хрещення Русі було вже 250 000 людей.

На запитання, що ж сталося і чому все більше і більше людей відкрито ідентифікують себе саме з УПЦ, дуже добре відповів спікер Церкви протоієрей Миколай Данилевич: «Напевно… люди перестали боятися. Цей страх зник у 2016 році, коли був хресний хід з двох лавр до Києва. Але зараз я бачу, що все більше і більше в середовищі нашої Церкви з'являється певна, в хорошому сенсі, сміливість, відкритість і втрачається якийсь страх, людський страх».

Тоді ж український політик Євген Мураєв відмітив, що «у цьому колосальному єднанні – і бажання захистити свою Церкву, і відповідь на спроби щось заборонити людям всупереч закону і здоровому глузду, і громадянська солідарність. Віруючі Української Православної Церкви показують брехливим дурням при владі: нас багато, ми єдині. А вас всього жалюгідна купка».

Зауважимо, що такі багатотисячні всенародні ходи відбуваються на фоні неймовірної кампанії в ЗМІ, розгорнутої проти нашої Церкви, кампанії, яка намагається довести, що українці в своїй більшості мріють про те, щоб вийти з-під омофору Митрополита Онуфрія і нарешті отримати «свою церкву». Про це «свідчать» і соціологічні опитування, проведені різними організаціями і фірмами, які практично в один голос впевнено заявляють, що народ України не підтримує УПЦ. Однак на ділі ми бачимо зовсім іншу картину – православні християни нашої країни дуже красномовно заявляють про те, де і в якій Церкві вони хочуть бути.

Причому, як справедливо зауважив політолог Руслан Бортник, – «чим більше влада намагається втручатися в справи церковні, тим більші будуть хресні ходи».

Підтвердження цим словам ми знаходимо і під час інших масштабних молитовних ходів, які щорічно відбуваються в деяких єпархіях нашої УПЦ. Як приклад можна навести ті хресні ходи, які пройшли на честь Торжества Православ'я (перший тиждень Великого посту) в Одесі, Чернігові, Рівному та Запоріжжі. Так, минулого року в подібних заходах взяли участь в цілому більше 12 000 чоловік. Але ось цього року кількість хрестоходців істотно збільшилася і склала вже більше 50 000 чоловік.

Можна навіть простежити динаміку зростання кількості учасників.  

У Рівному в 2017 році в хресній ході в день Торжества Православ'я налічувалося 3000 осіб, а в 2019 році – вже 7000. 

У Запоріжжі В 2017 році було 8000, а в 2019 – 10000 учасників. 

У Чернігові в 2018 році у хресній ході взяло участь 3000 осіб, а в 2019 році тільки причасників Святих Христових Таїн в одному кафедральному соборі було 500 осіб! 

В Одесі на хресний хід вийшло більше 10000 чоловік, приблизно стільки ж вийшло на хресні ходи по всій Одеській єпархії. 

Про свої враження від хресного ходу, який проходив у Рівному, поділилися деякі священики. Вони звертають увагу на кілька цікавих деталей.

По-перше, «людей в 2 або в 2,5 рази більше, ніж в минулому році». По-друге, «якщо в минулі роки деякі з наших недругів стояли на тротуарах і намагалися якось протестувати або висловлювати своє «фе» ("московські попи" тощо), то в цьому ніхто навіть і не намагався». По-третє, в лоно Церкви повернулися деякі з тих, хто ще недавно пішов у розкол. 

Потрібно зауважити, що на сьогодні Волинь – це, напевно, один з найбільш проблемних регіонів (у релігійному плані) в нашій країні. І таку величезну кількість учасників хресного ходу, за словами речника УПЦ протоієрея Миколи Данилевича, говорить про те, що «таким чином, люди відповідають на тиск, на захоплення їхніх храмів – ще більшою мобілізацією і єдністю». Більше того, як написав у своєму блозі отець Миколай: «багато хто вважає участь в цьому хресному ході особистою можливістю публічно засвідчити вірність Церкві Христовій». І така підтримка, як не дивно, стала можливою завдяки наданню Фанаром Томосу для розкольників, а, точніше, тієї хвилі захоплень храмів УПЦ, яка за цим послідувала.

Дійсно, з історії ми знаємо, що за часів гонінь народ Божий завжди гуртувався навколо своєї Матері-Церкви. Під тиском переслідувачів кількість віруючих не тільки не зменшувалася, а навпаки, зростала. З житій святих ми можемо навести численні приклади того, як люди приймали віру Христову, спостерігаючи за подвигом мучеників.

Так, в оповіданні про страждання 40 Севастійських воїнів, які віддали своє життя за Христа, ми читаємо: «Святих воїнів розділи, повели до озера, що було недалеко від міста, і поставили під вартою на льоду на всю ніч. Щоб зломити волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся бігом до лазні, але щойно він переступив поріг, як впав замертво. О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: несподівано стало ясно, лід розтанув, і вода в озері стала теплою. Всі стражники спали, не спав тільки один на ім'я Аглаій. Глянувши на озеро він побачив, що над головою кожного мученика з'явився світлий вінець. Аглаій нарахував тридцять дев'ять вінців і зрозумів, що воїн, який втік, позбувся свого вінця. Тоді Аглаій розбудив інших стражників, скинув з себе одяг і сказав їм: «І я – християнин!» – і приєднався до мучеників. Стоячи у воді він молився: «Господи Боже, я вірую в тебе, в якого ці воїни вірують. Приєднай мене до них, та сподоблюся постраждати з твоїми рабами». Зранку кати з подивом побачили, що мученики живі, а їхній стражник Аглаій разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки». 

Виявляється, зовнішні скорботи і навіть смерть мучеників, замість того, щоб руйнувати віру, тільки зміцнюють її. Чому так відбувається? Тому що, як ще 100 років тому говорив видатний історик нашої Церкви Василь Болотов, «життєве завдання християн перших століть полягало не в тому, щоб зруйнувати будь-які існуючі релігійні погляди тих язичників, з якими доводилося мати справу, але головним чином у тому, щоб пробудити заспану і історично віджилу релігійну совість язичництва навколо християн, змусити їх серйозніше поглянути на свої релігійні обов'язки, на своє релігійне становище, своїм особистим прикладом високого самозречення показати навколишньому світу, що релігія є справа настільки важлива, що у відомих випадках доводиться краще пожертвувати самим життям, ніж поступитися ним».

Мученики пропонували замість логічних і раціональних доказів свою власну кров, яка переконувала краще будь-яких силогізмів. Недарма великий фізик і математик Блез Паскаль писав, що вірить тільки тим свідкам, які дали перерізати собі горло. Адже якщо людина готова померти за свої переконання, значить, вони дійсно чогось варті. І тому за проповідь про Воскресіння Христа з мертвих були вбиті всі апостоли (крім Іоанна Богослова, який, втім, все життя провів у вигнанні). Тому за віру в цю неділю віддали свої життя сотні тисяч мучеників перших часів християнства і мільйони мучеників 20-го століття. Але, убивши цих людей, гонителі не змогли знищити Церкву. Більше того, вони тільки збільшували кількість вірян, тому що, за словом Тертуліана: «semen est sanguis christianorum» – «кров християн є сім'я» Церкви.

І те ж саме відбувається зараз: чим більше на Церкву нападають, тим сильнішою і міцнішою вона стає. Сьогодні вже не можна «просто» ходити в храм, тому що кожен такий похід – це свідчення. Ми, нарешті, починаємо розуміти, що до своєї віри потрібно ставитися з усім ступенем серйозності, що часи індиферентності канули в лету і, якщо ти хочеш бути православним християнином, то освячувати великодні паски недостатньо – треба освячувати своє серце, душу і все життя. 

Читайте також