Сказать «люблю» и «спасибо» - лично
Лаврские пещеры. Фото: Паломники
За завтраком получила смс: «Виктория, представляете, только попросила у вас помолиться возле мощей Св. Спиридона, через 2 часа получила просимое. Поблагодарите от меня Св. Спиридона!»
Как говорится, мы ещё доехать не успели и передать записочку, а Господь подаёт по вере.
Меня больше умиляет и побуждает к благодарности то, что Христос везде «один и тот же» - и в Иерусалиме, и в Киеве. И святые нас слышат в любом конце света. Получается, в паломничестве к святыне - нет никакого смысла?
Не знаю, могу судить только по своим душевным реакциям. Расстояние не имеет значения, когда любишь живого человека. И всё же, хочется слышать его голос, читать его письма, жить ожиданием встречи. Когда общаешься в молитвах со святым, на первый взгляд, в тактильности нет необходимости.
«Эффект присутствия» - и так приносит тишину и надежду. Но это вовсе не значит, что не тянет встретиться лично, «обняться», просто постоять рядом с мощами, глупо улыбаясь от счастья. Сказать «люблю» и «спасибо» - лично.
Особенно острую нехватку такого «панибратства» со святыми чувствуешь в поездках по странам, где исторически сложилась традиция прятать святыни под спудом, замуровывать их, чтобы очередное победившее город войско не осквернило, не украло то, что ценно для христианина.
Вот, ходишь по главному Собору города Рима, где родных святых множество, но они сокрыты от пытливых глаз верующих туристов и силишься почувствовать то же, что и в Лаврских пещерах, ту же радость и не получается.
В теории всё понимаешь, а на практике - тянет «обняться». Поэтому, когда приезжаешь на о.Корфу, где каждый день открыта рака, понимаешь - пришло время объятий. И глупо улыбаешься от счастья..
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.