Притча: про красу в очах того, хто дивиться
Фото: wallpapers.99px.ru
Одного разу біля нього зупинився подорожній з вузлами за плечима і запитав:
– Що за люди живуть в цьому місті? Я питаю, тому що шукаю, де оселитися.
Старий відповів питанням:
– А які люди жили в тому місті, звідки ви родом?
– Жалюгідне кодло, – сказав подорожній, – негідники, грубіяни, жадібні, яким ні до кого, крім самих себе, і справи немає. Взимку снігу не випросиш. А тут як?
Старий відповів:
– Краще вам пройти повз. Люди тут точно такі ж, як і там, звідки ви прийшли.
І мандрівник пішов.
Сталося, що і наступного дня до нього підійшов інший подорожній з вузлом за плечима і запитав те ж саме:
– Що за люди живуть в цьому місті? Шукаю, де оселитися.
І знову старий повторив своє запитання про те, які люди живуть в тому місті, звідки подорожній родом.
– Гірко мені згадувати про це – вони всі були такими чесними, хоробрими і турботливими, благородними і сердечними, дружніми і люблячими, готовими чужому віддати останню сорочку.
Почувши таке, старий посміхнувся:
– Ласкаво просимо до нашого міста. Упевнений, знайдете ви тут точно таких же людей, як в тому місті, звідки прийшли...
Читайте також
До святих – за попереднім записом
У печерах Лаври завжди одна температура – і при монголах, і при Хрущові. І одна й та ж святість. Але тепер до мощей пускають лише по сорок людей на день і за записом.
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.