Притча: про найвеличніший із духовних дарів
Фото: pravoslavie.Ru
Одного разу, прийшовши до старця, він сказав:
– Ось, батюшка, вже двадцять років, як я з вами пов'язаний, а все не маю сил зізнатися в одному помислі.
– В якому ж?
– Дуже важко сказати, тому що помисел проти вас, батюшка.
– Ну що ж тобі помисел говорить? Я – розпусник? Вбивця? Злодій?
– Ні.
– Може, палій якийсь?
– Ні, – зітхнув Феодосій.
– Тоді кажи хто, – владно сказав св.Амвросій.
– Батюшка, – вимовив його духовний син, – хоча я постійно користуюся вашими порадами, але не вірю, ніби ви мали якусь благодать. У вас просто є дар міркування.
– Ну що ж, – відповів отець Амвросій, - і за те слава Богу.
Минуло кілька років, о. Амвросій вже помер, а чернець Феодосій, читаючи одного разу Пролог, знайшов там історію, яка вразила його в саме серце.
Історія була про те, як одного разу знамениті подвижники, в тому числі і преподобний Антоній Великий, зібралися разом і міркували, яка чеснота всіх вище. Один говорив – терпіння, йому заперечили: такий-то був терплячий, але впав. Нарешті, всі погодилися на тому, що найважливіша чеснота є духовне міркування.
Тоді-то зрозумів Феодосій, що покійний батюшка володів неоціненним духовним даром.
Читайте також
Світло Воскресіння на дні гинучого світу
Найрадісніший образ Воскресіння Христового візантійці написали не в золоту добу, а в умираючій імперії – на стіні усипальниці.
Квиток в один кінець: як діставалися до Єрусалима у XVIII столітті
Паломництво до Гробу Господнього було далеко не спокійною подорожжю. Перед від'їздом писали заповіт і прощалися з рідними назавжди.
Чому недбайливого студента в середньовіччі не могли повісити?
Статус кліриків і папські булли робили школяра недоторканним для міського суду та розлюченого натовпу.
Місяць закону і сонце благодаті
Митрополит Іларіон порівняв закон і благодать з місяцем і сонцем. А написав він цей твір у Києві, який щойно ледве встояв в облозі печенігів.
Розповіді про стародавню Церкву: як пастирі відокремлювалися від пастви
У цей період Церква шукала баланс між соборністю і владою ієрархії, між шлюбом і аскезою, між необхідністю церковного порядку і активною участю мирян.
Підземелля, де світла і спокою було більше, ніж у палаці
Римські катакомби були не сирими норами для втікачів, а підземним містом перших християн – з вентиляцією, світловими шахтами та фресками.