Церковь абсурда всё равно не станет Церковью Христовой

Александрийская и Элладские Церкви признали ПЦУ. Фото:РИА
Отвечаю всем и сразу: не изменил. И, будьте уверены, не изменю.Ведь, что такое, по сути, ПЦУ? Объясняю, что называется, на пальцах. Возьмите два литературных произведения. Известных, признанных, абсолютно непохожих и совершенно несовместимых. К примеру драму и поэму возьмите. «Лісову пісню» Леси Украинки и «Москва-Петушки» Венедикта Ерофеева. И совместите их. Смешайте главы, предложения и фразы. Чтобы повествование не потеряло связности, но полностью утратило смысл. Так смешайте, чтобы Водяной рассказывал Тому що греблі рве, про то, что «вымя есть, а хересу нет», чтобы отвергнутая Мавка восклицала: «о, паршивый сфинкс!», а замерзающий в финале Лукаш произносил: «с тех пор я не приходил в сознание и никогда не приду».
Что у вас выйдет? Абсурд выйдет. Издевательство над текстом и над читателем.Вот так и ПЦУ. Возьмите веру и политику. И смешайте. Так смешайте, чтобы не было понятно, где начинается одно и заканчивается другое. Чтобы Заповеди соседствовали с лозунгами, чтобы выходцы из райкомов комсомола решали к какой юрисдикции должен относиться храм, в который они не ходят, чтобы с амвона звучало «рабів до раю не пускають», а пастыри воспитывали в пасомых исключительно ненависть. Чтобы Томос из рук Вселенского патриарха получала структура, построенная глубоко советскими людьми из церковно-фольклорной эстетики, национализма и предрассудков. Чтобы в евхаристическое общение принимали не из братской любви и единства веры, а под давлением Госдепа.Что выйдет в итоге? Постмодернистская автокефалия выйдет. Церковь абсурда. Издевательство над верой и над верующими.
И пусть её признают хоть Поместные Церкви, хоть Папа Римский, хоть император Японии.
Церковь абсурда всё равно не станет Церковью Христовой.
Читайте також
Як зовнішність ввела в оману у храмі
Хочете історію яка навчила мене не судити про людей по зовнішності?
Дві трагедії. Але які різні стандарти
Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?