Притча: про правильний погляд на себе і навіщо нам почуття гумору
Фото: GoodFon
Ми повинні навчитися дивитися на себе з часткою гумору, який виховує в нас життєвий реалізм.
Наприклад, запалена уяву підказує: «Я геніальний». А ти зі спокійною посмішкою на це відповідаєш: «Не будь дурнем, ти посередня людина» або «Який ти смішний, чого ти такий пихатий?».
– Пам'ятаю, в дитячому таборі, – розповідає владика Антоній, – хтось із моїх товаришів страшенно розлютився. Наш керівник, замість того щоб його вгамувати, взяв і поставив перед ним дзеркало. Коли хлопчик побачив своє спотворене люттю обличчя, у нього вся злість відразу спала.
Реалістичний погляд на себе – ось початок смирення.
Читайте також
«Пікасо́»: два способи стати богом
Уривок з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 23 Попередній епізод твору можна прочитати тут
Якщо єпископ – атеїст
З рукоположенням у єпископи монах погоджується на такий спосіб життя, який робить його особисте спасіння значно складнішим у порівнянні з тим, яке було до цього.
Відмінність євхаристійної Церкви від клерикальної
Церква – не інститут, який має задовольняти «метафізичні потреби народу». Це євхаристійне зібрання, де смертне людське життя перетворюється на життя нетлінне.
Розповіді про стародавню Церкву: єпископи і диякони
Єпископи і диякони – це особи, пов'язані з конкретною громадою, на відміну від апостолів і пророків. Якими були їхні функції і як розвивалися ці інститути в давнину?
Що відбувалося між Воскресінням і Вознесінням Господнім
Чому Христос одразу після Воскресіння не вознісся на небо, а взяв сорокаденну паузу? Де Він перебував цей час, чого навчав, про що говорив з апостолами?
Роль єпископа Римського у спілкуванні Церков у першому тисячолітті
На підставі вивчення актів і рішень Вселенських Соборів ми можемо впевнено визначити місце Римської Церкви та її єпископа у спілкуванні помісних Церков у епоху Вселенських Соборів.