Притча: про силу людського серця
Фото: youatlas.com
Майбутньому митрополиту було на той час шість років, і жив він з батьками в Тегерані. Одного разу вони пішли дивитися сад до однієї людини. У Персії так було прийнято, можна було прийти до незнайомої людини і сказати: «Я чув, у вас чудовий сад, чи не можна на нього подивитися».
Так сталося і цього разу. Сім'я російського дипломата милувалася трояндами, господар люб'язно пригощав їх щербетом і...
І тільки наступного дня стало відомо, що в той час у будинку господаря лежав його улюблений син, тільки що зарізаний на дорозі.
– Це було моє перше враження, – говорив владика, який прожив довге, важке життя, – про те, як людина може стати лицем до лиця зі смертю і перемогти свій страх, свою біль заради любові або, як сказав би сам господар, – заради простої гостинності: інакше люди не роблять».
Читайте також
Сокира при корені: що приховує ікона Вербної неділі
Під шаром святкового золота іконописець часто ховає не торжество, а богословське попередження. Єрусалим ще ликує, але нижній ярус ікони вже передчуває суд.
Вхід Господній до Єрусалима: тріумф, якого не помітила імперія
Справжній імперський тріумф – це брязкіт зброї, золото і запах влади. Те, що сталося в Єрусалимі в неділю перед Пасхою, не мало нічого спільного з цим.
Віфанія: тиха пристань Спасителя перед Голгофою
В останні дні перед Розп'яттям Христос залишав переповнений Єрусалим. Навіщо Він ішов за Єлеонську гору і що шукав у бідному селищі на краю пустелі?
Плита Понтія Пілата: як звичайне будівельне сміття відповіло скептикам
Десятиліттями критики повторювали: у римських архівах немає згадок про Пилата. Суперечки про реальність євангельських подій тривали нескінченно, поки відповідь не пролунала з-під землі.
Етнофілетизм: єресь 1872 року та сучасні парадокси Фанара
Півтора століття тому в Константинополі засудили церковний націоналізм. Сьогодні цей історичний документ змушує по-новому поглянути на політику тих, хто його створював.
Флорівський монастир у Києві: як обитель пережила виклики століть
Важкі монастирські двері зачиняються – і гуркіт Подолу зникає. За кам'яною аркою – 460 років безперервного життя обителі, яку не взяли ні вогонь, ні радянська влада.