Притча: про силу людського серця
Фото: youatlas.com
Майбутньому митрополиту було на той час шість років, і жив він з батьками в Тегерані. Одного разу вони пішли дивитися сад до однієї людини. У Персії так було прийнято, можна було прийти до незнайомої людини і сказати: «Я чув, у вас чудовий сад, чи не можна на нього подивитися».
Так сталося і цього разу. Сім'я російського дипломата милувалася трояндами, господар люб'язно пригощав їх щербетом і...
І тільки наступного дня стало відомо, що в той час у будинку господаря лежав його улюблений син, тільки що зарізаний на дорозі.
– Це було моє перше враження, – говорив владика, який прожив довге, важке життя, – про те, як людина може стати лицем до лиця зі смертю і перемогти свій страх, свою біль заради любові або, як сказав би сам господар, – заради простої гостинності: інакше люди не роблять».
Читайте також
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.
Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років
За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.