Современные катакомбы: 60 человек вынуждены молиться в доме священника
Община УПЦ на Волыни. Фото: Николай Митрохин
Сельская община УПЦ изгнанная из храма, который занимала последние 132 года волей председателя «объединенной территориальной громады», который принудительно «перевел» в ПЦУ три храма из шести на его территории. Теперь до 60 человек (в будний день собралось 36) молятся в доме священника, которого уволили «по собственному желанию» из местной школы (у него три образования включая областной истфак университета). Он режет кресты из дерева и иногда продаёт их через интернет. Ни одна из нескольких десятков общин в регионе номинально перешедших в ПЦУ не исчезла. Ни один из священников не перешел в ПЦУ. Все судятся. Многие побеждают в судах. Ни одно судебное решение не исполняется. К священнику ходит социальная служба, грозит отнять субсидии на сына-инвалида, поскольку детская переделана в алтарь. Перед моим (и телегруппы местного православного полуподпольного телевидения) приездом на улице вырубили свет во всех домах.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.