Як архієпископ Гермоген вчив комуністів слідувати заповітам Леніна
Фото: sfi.ru
Владика Гермоген був істинним сповідником віри Христової в роки радянських гонінь. Напевно, не було на теренах СРСР ще одного такого архієрея, який не захищався, а нападав на радянську владу з її ж зброєю в руках. Досконально вивчивши праці К. Маркса, В. Леніна, постанови з'їздів КПРС, добре знаючи закони своєї держави, він ставив у глухий кут партійних функціонерів, звинувачуючи їх в антирадянщині і шкідництві.
Закінчив своє життя цей видатний церковний ієрарх так, як і всі сповідники того часу. Але він встиг передати вогонь своєї гарячої віри іншим священнослужителям, один з яких, старець Зосима (Сокур), став світильником нашої землі. Ще в юному віці послушник Ваня (майбутній отець Зосима) таємно зустрічався на цвинтарі біля обумовленої могили з архієпископом Гермогеном, який, перебуваючи в опалі, проживав тоді в Жировицькому монастирі, оточений з усіх боків наглядачами спецслужб і доносчиками. Годинами розмовляв Ваня з владикою, і ці розмови стали тим вогнем любові до Бога і Церкви, який запалив архієпископ Гермоген в душі майбутнього великого старця.
Народився архієпископ Гермоген (в миру Олексій Голубєв) в 1896 році, в сім'ї професора Київської духовної академії С. Т. Голубєва. З юності він відрізнявся неабиякими розумовими здібностями. Відразу по закінченні КДА у 1919 році він приймає чернецтво з ім'ям Гермоген. На наступний рік Патріарх Тихон висвячує його в сан ієродиякона, а через час і в ієромонаха. У 1923 році ієромонах Єрмоген вже архімандрит. У тому ж році його перший раз арештовують і висилають з Києва.
Через деякий час отець Гермоген знову повертається до Києва і навіть деякий час служить настоятелем Києво-Печерської лаври. Але вже в 1931 році він знову був заарештований за «контрреволюційну діяльність» і засуджений до розстрілу, який потім замінили на десять років таборів.
Важкі умови життя в таборі призвели до того, що в 1936 році медкомісія визнала отця Гермогена непридатним до праці, через «активний туберкульоз легень із занепадом живлення і пороком серця». Внаслідок цього термін ув'язнення був скорочений до восьми років. З 1939 по 1941 рік отець Гермоген проживав на Кавказі, потім у Астрахані. У 1948 році призначений настоятелем Покровського собору в місті Самарканді. У 1953 році він хіротонісаний в єпископа Ташкентського і Середньоазіатського, а в 1958 р. возведений у архієпископа. Паралельно владика окормляв і сусідню Алма-Атинську єпархію.
У шістдесятих роках почалася активна фаза хрущовських гонінь на Церкву. Закривається Києво-Печерська лавра і Глинський монастир. Але дивна річ, у тих єпархіях, які опікав владика Гермоген, не вдалося закрити жодного храму. Владика приїжджав до уповноваженого або інших представників влади і починав звинувачувати їх в антирадянщині і шкідництві проти радянської влади.
Звичайно, таких звинувачень партійні функціонери боялися найбільше. Владика міг вільно процитувати що-небудь з повного зібрання творів В. І. Леніна, наприклад з його статті «До сільської бідноти», де той писав, «що народ повинен бути вільним від ганебних поліцейських переслідувань за віру».
Уповноважений у справах релігій писав у своїй доповіді про те, що владика Гермоген, прийшовши до нього, став наводити цитати з журналу «Комуніст» №5 1962 року, а саме уривки зі статті «Філософські заповіти В. І. Леніна» і вимагати їх неухильного виконання. Наступальна тактика архієпископа вибивала грунт з-під ніг войовничих атеїстів. Вони були в розгубленості і не знали, що робити.
У зразково-показовому місті, символі соціалістичної Азії, Ташкенті, в самий розпал гонінь на Церкву владика Гермоген побудував величезний кафедральний собор, що вміщає в себе 4000 тисячі вірян. Архіпастир добре знав психологію радянської неповороткої бюрократичної машини. Домігшись дозволу на невелику реставрацію старої церкви, що розташована у непристосованому приміщенні, владика тут же почав стрімке будівництво біля нього великого собору. У самій церкві в цей час кожен день йшли богослужіння. Поки влада схаменулася і почала міркувати, що до чого, вже стояв храм.
Подібним чином були побудовані храми в Ашхабаді і Фрунзе (Бішкеку). Таку практику потім використовував і старець Зосима (Сокур).
Крім цього, владика відреставрував величезну кількість храмів, збудував готель для священиків, зробив так, щоб на будь-якому приході завжди було місце для житла сім'ям духовенства. Все це було безпрецедентним явищем на теренах тодішнього СРСР.
За законами того часу, перш ніж висвячувати священика, єпископ був зобов'язаний погодити його кандидатуру з уповноваженим у справах релігій. Владика Гермоген єдиний з усіх архієреїв, хто спочатку висвячував священика, а вже потім посилав його до уповноваженого зі ставленицькою грамотою на руках.
Восени 1960 року зусиллями спецслужб архієпископа Гермогена відправляють у «відпустку» на півтора року. Святішому Патріарху Олексію вдалося домогтися, щоб у 1962 році владика був призначений на Омську кафедру. До того часу готувалася радикальна реформа парафіяльного управління, згідно з якою священик позбавлявся будь-яких прав на парафії. Архієпископ Гермоген був ревним противником цієї реформи. З цієї причини на Архієрейський собор він запрошений не був. Незважаючи на це, владика все одно прибув в Троїце-Сергієву лавру, але на собор його так і не пустили.
Тоді архиєпископ Гермоген пише лист на ім'я Голови Ради Міністрів СРСР М.С. Хрущова, у якому докладно викладає всі положення радянського законодавства, з якими він не згоден. А в жовтні 1962 року владика написав відкритий лист голові у справах РПЦ В. А. Куроєдову, де також виклав своє бачення порушення принципів ленінського законодавства та попрання свободи совісті в СРСР. У листі архієреєм були докладно і грунтовно опрацьовані статті Конституції, які порушуються владою на місцях, ленінські декрети, постанови ЦК ВКП(б), ЦК КПРС, рішення ХХІІ з'їзду КПРС та ін.
Аргументація нехтування власних же рішень партійного керівництва була чітко аргументована й обґрунтована. При цьому владика наводив безліч конкретних прикладів незаконного закриття храмів і порушення прав вірян. Владика в різкій формі відмовився виконувати розпорядження уповноваженого у справах релігій про надання йому списків тих людей, які приходять хрестити своїх дітей.
В цей же час у ввіреній владиці єпархії в терміновому порядку розгортається атеїстична пропаганда. Тільки в 1965 році в ній було прочитано 2768 атеїстичних лекцій, тобто за сім лекцій в день. Ім'я владики всіляко поливається брудом у місцевих ЗМІ. Але це не дає ніякого результату. Уповноважений був змушений доповідати начальству про те, що кількість охрещених збільшилася в різних районах від 60 до 87 відсотків. Також різко зросла кількість парафіян.
Влада зрозуміла, що в особі владики Гермогена вони мають дуже досвідченого і рішуче налаштованого «церковника», з яким просто так, адміністративним натиском, їм не впоратися. Крім того, про його відкритий лист уряду стало відомо і за кордоном. Цей факт зіграв рішучу роль у тому, щоб звинуватити владику Гермогена в антидержавній діяльності і змусити його піти на спокій.
Звинувативши архієрея в пособництві імперіалізму та світового капіталізму, а також в очорненні Радянської влади на міжнародній арені, голова у справах релігій СРСР домігся від Синоду РПЦ того, що 1965 році владику Гермогена позбавили кафедри і заслали на спокій в Жировицький монастир.
Підкоряючись рішенню Синоду, владика оселився в монастирі, де серед монастирської братії дуже швидко здобув авторитет справжнього ченця і молитовника. У цій обителі архієпископ Гермоген прожив останні дні свого земного життя. Передчуваючи близьку смерть, він заповідав поховати себе в Києві.
Свята душа архіпастиря пішла на небо 7 квітня 1978 року на свято Благовіщення Божої Матері. Радянська влада боялася навіть померлого архієрея і два тижні не давала дозвіл на його поховання в Києві. Але, незважаючи на таку затримку, тіло владики за цей час не тільки не зазнало тління, але і стало виділяти пахощі, що говорило про його безсумнівну святість. Прах архієпископа Гермогена і нині покоїться на Корчуватському цвинтарі міста Києва.
Упокій, Господи, архієпископа Гермогена, і його святими молитвами помилуй нас грішних.
Читайте також
Новомученики XX століття: священномученик Олександр Харківський
Він прийняв священний сан досить пізно, у 49 років, а його святительське служіння проходило у непрості 1930-ті роки. Але всього цього могло й не бути...
Розум у пеклі, а серце в Раю
Практичне богослов'я. Роздуми над формулою спасіння, даною Христом старцю Силуану.
Новомученики XX століття: священномученик Дамаскин Глухівський
Єпископ Глухівський Дамаскин (Цедрик) був розстріляний у 1937 р. За життя перебував в опозиції до митрополита Сергія (Страгородського), проте канонізований Церквою.
Про що говорить Апостол у свято Успіння Богородиці
Апостольське читання цього дня дивовижно і на перший погляд не логічно. Воно ніби зовсім не відноситься до сенсу свята. Втім, розкриваючи нам таємниці богослов'я.
Проєкт ПЦУ та Брестська унія: що було, те й буде
Проєкт ПЦУ: участь у ньому держави, мотиви та методи, все це дуже нагадує Брестську унію 1596 р. Можливо, і наслідки будуть подібними. Якими саме?