Віктор Франкл: Сказати життю "Так"!

Фото: festivalnauki.ru

«На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог».

Напевно, немає жодної людини, якій були б невідомі ці слова з Євангелія від Іоанна. І багато хто знає, що в оригіналі, тобто давньогрецькою, Слово звучить, як Логос. Але якщо ми звернемося до словника, то виявимо, що поняття Логос включає в себе ще одне значення – сенс.

У 1946 році у Відні була опублікована одна з найзнаменитіших книг, написаних в ХХ столітті – «Сказати життю "Так"». Її автор, відомий австрійський психіатр Віктор Франкл, пройшов через нацистські табори Освенцим і Дахау. І не просто вижив, а зробив найважливіше відкриття, що роздвинуло кордони психіатричної науки.

В основі логотерапії лежить ідея пошуку вищого сенсу як головної рушійної сили людської поведінки. У концтаборі ця ідея отримала перевірку самим життям.

Свою теорію доктор Франкл назвав Логотерапія. Сам Франкл про логотерапію говорив так: «... у ставленні до логотерапии logos значить "Дух" і в іншому значенні – "сенс"». В її основі лежить ідея пошуку вищого сенсу як головної рушійної сили людської поведінки. У концтаборі ця ідея отримала перевірку самим життям і підтвердила: найбільші шанси вижити мали не ті, хто відрізнявся найбільш міцним здоров'ям, а ті, хто відрізнявся найбільш міцним духом, хто у всьому шукав вищий сенс і знаходив його навіть в стражданні.

Ідея пошуку сенсу як основної волі до життя в людині, виникла у Віктора Франкла ще до війни. Він був переконаний, що саме в ній потрібно шукати головне джерело душевного здоров'я людської особистості. Його, як психіатра, цікавили межові ситуації людської психіки. У 1933-1937 роках він очолював відділення щодо запобігання самогубств в одній з приватних віденських клінік.

Франклу вдалося врятувати декількох пацієнтів від примусової евтаназії, яку здійснювали повсюдно в психіатричних і неврологічних відділеннях. Це почасти стало однією з причин, через яку сам Франкл і його сім'я були відправлені в концтабір.

Після приходу до влади нацистів, він, як єврей, не міг лікувати представників арійської раси. У 1940 р. очолив неврологічне відділення Ротшильдської лікарні, де працював нейрохірургом. У той час це була єдина лікарня, куди допускали євреїв. Тут Франклу вдалося врятувати декількох пацієнтів від примусової евтаназії, яку здійснювали повсюдно в психіатричних і неврологічних відділеннях. Це почасти стало однією з причин, через яку сам Франкл і його сім'я були відправлені в концтабір.

25 вересня 1942 року доктор Франкл, його батьки і дружина опинилися в нацистському таборі Терезієнштадт. Сюди Франкл взяв і рукопис первісного варіанту книги з вченням про сенс життя. Зберегти його не вдалося. Але саме тут, в таборі, відновлений по пам'яті текст книги збагатився найціннішими думками і спостереженнями.

Те, з чим Франкл працював в умовах клініки, в концтаборі стало його щоденним первинним завданням.    

Своє завдання Франкл бачив в допомозі ув'язненим, які опинилися в нестерпних для звичайної людини умовах. І не тільки фізичних. Бачити, як навколо тебе щодня вмирають люди – величезний стрес для психіки. Тому головним завданням цієї допомоги було запобігання самогубств. Те, з чим Франкл працював в умовах клініки, тепер стало його щоденній первинним завданням.

Серед ув'язнених була організована служба інформації. Франклом були чітко описані ознаки втрати волі до життя, і, якщо хто-небудь з ув'язнених висловлював суїцидальні думки, негайно проводилася попереджувальна терапія. Тут, в таборі, людину тільки так і можна було врятувати. Як розповідав Франкл, самогубство можна було попередити, але не зупинити. Витягати з петлі шибеників заборонялося під страхом смерті. Табірне начальство і наглядачі суворо стежили за цим.

«Що було робити? Ми повинні були пробуджувати волю до життя, до продовження існування, до того, щоб пережити ув’язнення. Але в кожному разі мужність жити або втома від життя залежала виключно від того, чи володіла людина вірою в сенс життя, чи розуміла вона навіщо вона живе».

*   *   *

Одного разу один напівмертвий від голоду ув’язнений пробрався в картопляний бункер і спробував розжитися парою картоплин. «Злом» був виявлений, і від ув’язнений вимагали, щоб вони самі видали злочинця. Інакше весь табір буде на цілий день позбавлений їжі. Всі 2500 ув'язнених віддали перевагу краще поголодувати, ніж побачити свого товариша повішеним.

А ввечері цього голодного дня, звертаючись до змучених після виснажливої роботи товаришів, доктор Франкл казав про Бога, про Того, Хто дивиться на кожного з них зверху. Дивиться вимогливо і чекає, що «ми Його не розчаруємо, що ми не будемо жалюгідними, що ми зуміємо зберегти стійкість і в житті, і в смерті».

Але для того, щоб допомагати вижити іншим, потрібно самому мати багатий духовний резерв. Франкл пише про молитви і богослужіннях, які відбувалися десь у кутку барака або в вагоні для худоби, в який голодні і змучені в'язні поверталися до табору після роботи.

Так, страждання – це зло. Але іноді людина здатна переосмислити страждання як щось цінне в своєму житті. Як те, що здатне відкрити в людській душі думки про Бога.

І все ж він не раз зізнавався, що питання про сенс страждань для нього було найскладнішим питанням, яке не просто потрібно було вирішити раз і назавжди. Його потрібно було вирішувати щодня, щогодини з кожною людиною окремо. Інакше як можна відродити у людини інтерес до життя, якщо не пояснити, навіщо жити і страждати? І тут, спостерігаючи за всім, що відбувається навколо, доктор Франкл робить вражаючі, часто навіть парадоксальні відкриття.

Так, страждання – це зло. Але іноді людина здатна переосмислити страждання як щось цінне в своєму житті. Як те, що здатне відкрити в людській душі думки про Бога. І нехай людина в такий момент не набула ще віру в усій повноті, але страждання поставило її на поріг цієї віри.

Франкл наводить як приклад історію смерті однієї молодої жінки. Вона знала, що їй доведеться померти в найближчі дні. Але, незважаючи на це, вона не була пригнічена, а навпаки – душевно бадьора. «Я вдячна долі за те, що вона обійшлася зі мною так суворо, бо в колишньому своєму житті я була занадто розпещена, а духовний мій стан був не дуже серйозним», – сказала вона.

Може, комусь ці слова здадуться занадто простими, незначними. Але в них є справжня велич людини, яка не просто змирилася з власним стражданням, тому що у неї немає іншого виходу, а усвідомла, що страждання було необхідним, щоб піднятися на нову висоту, підштовхнути до внутрішньої духовної роботи.

Або, якщо сказати словами доктора Франкла: «Справа не в тому, чого ми чекаємо від життя, а в тому, чого воно чекає від нас... Адже жити – в кінцевому рахунку означає нести відповідальність за правильне виконання тих завдань, які життя ставить перед кожним , за виконання вимог дня і часу... і якщо доля поклала на людину страждання, вона повинен побачити в цих стражданнях, в здатності перенести їх своє неповторне завдання... Життя завжди і за будь-яких обставин має сенс і цей сенс охоплює також страждання, злидні і смерть».

*   *   *

Доктор Франкл в своїх в своїх книгах не так часто згадує про Бога, і може здатися, що в основі його логотерапії лежить пошук якогось абстрактного сенсу або сенсу взагалі. Однак це не так. Віктор Франкл був глибоко віруючою людиною, про що не раз згадував і у своїй автобіографії, і в багатьох інтерв'ю, але, як лікар, вважав некоректним нав'язувати кому-небудь свої релігійні погляди.

Якщо ми звернемося до його висловлювань, до книг, то всюди побачимо заклик до пошуку не просто абстрактного духовного сенсу. Придушення в собі думок про Бога, віри в Бога – ось недуга, якою, на думку доктора Франкла страждає приблизно три чверті населення світу. Якщо ми приховуємо думки про Бога від власної свідомості, намагаємося витіснити їх, то таким чином викликаємо в собі постійний душевний конфлікт.

Придушення в собі думок про Бога, віри в Бога – ось недуга, якою, на думку доктора Франкла страждає приблизно три чверті населення світу.

«Заперечувати духовну сторону своєї природи – це творити над собою велике насильство». Це доктор Франкл називає «справжньою патологією нашого часу». Він вважає, що виникнення багатьох психологічних і психіатричних проблем можна пояснити саме цим.

«Наш час – час інтелектуальної плутанини і перевернутих понять про цінності. Тому наше століття є століттям глибокої трагедії і кризи. Це час, непосильний для людської душі, коли вона змушена входити в потрясіння, кризи, війни і очікування воєн без зміцнюючої і зціляючої душу релігійної свідомості.

Твердження, що люди є лише безпорадними жертвами своїх нижчих інстинктів і матеріальних інтересів, а також продуктом спадковості і середовища – вбиває людину... Ми калічимо себе низькими ідеалами. Треба нам зрозуміти, що ми, люди, є за своєю природою духовними істотами».

Читайте також