Фанар використовує війну для зміцнення своїх позицій

Патріарх Варфоломій. Фото: fosfanariou.gr

1. РПЦ намагається нав'язати нову екклезіологію, що руйнує церковний устрій. Але вона має розуміти, що Фанар є єдиною гарантією єдності Православ'я. Без Фанара Православ'я потрапить у вир націоналізму.

Тут одразу кілька неправдивих тез:

• РПЦ підтримує війну РФ проти України. Це, безперечно, погано. Але до еклезіології це жодного стосунку не має.

•  Те, як Фанар «гарантує» єдність Православ'я, українці відчули на своїй шкурі. Томос катастрофічно поглибив церковний поділ.

•  Про охорону Фанаром Православ'я від націоналізму прозвучало навіть смішно. Невже в ПЦУ немає націоналізму? А чи не фанаріоти заявляли, що слов'яни всім завдячують еллінам?

2. То не Фанар, а РПЦ претендує на папство. Вона хоче перетворити Православ'я на «конфедерацію Церков», щоб нею керувати.

Існує безліч заяв фанаріотів про «перший без рівних» статус Константинопольського патріарха. І жодного про подібний статус глави РПЦ від Московської патріархії. Ця заява патріарха Варфоломія дуже схожа на неправду.

3. Жодні Всеправославні Собори з українського питання не потрібні. Натомість Церкви просто мають визнати ПЦУ.

Про Всеправославний Собор висловлювалися предстоятели та ієрархи майже всіх Церков (зокрема й тих, що визнали ПЦУ). І це нормально, оскільки важливі питання Православ'я мають вирішуватись соборно, а не свавіллям «першого без рівних».

4. Немає ніякого поділу Православ'я через ПЦУ. Навпаки, Томос «є істотним внеском у єдність Православ'я, як практичне вираження православної еклезіології».

Це настільки очевидна брехня, що навіть дивно, як її можна озвучувати. Після Томосу Православ'я очевидно розділене, частково припинено євхаристичне спілкування. А в Україні ПЦУ очевидно займається знищенням УПЦ.

5. В Україні війна, а тому всі Церкви мають визнати ПЦУ та Епіфанія Думенка. У такий спосіб вони «підтримають народ України».

Віряни УПЦ – такий самий страждаючий народ України, як і члени ПЦУ. І вони явно не потребують «підтримки» Церков у вигляді визнання Думенка.

Загалом неважко помітити, що патріарх Варфоломій намагається інструменталізувати війну у своїх інтересах. Він маніпулює на межі (а часом і за межею) брехні та намагається використати нинішню ситуацію як зброю в суперництві з РПЦ.

Безумовно, підтримка війни Руською Церквою завдала величезного удару її авторитету і дуже послабила її позиції у протистоянні з Фанаром. Але чи виправдовує це канонічні злочини Константинополя в Україні? Анітрохи. Якщо умовний Іванов скоїв вбивство, а Петров – пограбування, то вчинок Іванова через нього не став менш жахливим. Навіть якщо пограбування скоєно в особливо великих розмірах.

На жаль, ми бачимо, що криза в Православ'ї лише посилюється. І залишається лише молитися, щоб вона не призвела до нових поділів.

Читайте також