Замечали, как отдельных граждан корёжит от словосочетания «раб Божий»?
В храме. Фото: Факт777
Вы, наверное, замечали как отдельных граждан корёжит от словосочетания «раб Божий»? Причём независимо от взглядов, веры или убеждений. Например, разнообразные активисты повально уверены. что «рабів до раю не пускають». А новоявленные язычники, верующие как не в пень, так в камень, твёрдо убеждены, что их пень никого из них рабом не называл. И даже некоторые верующие считают данное словосочетание рудиментом средних веков и призывают от него избавиться.
А я вот, знаете ли, убеждён не только в необходимости и ценности этого выражения, но и в его актуальности. Ведь наше время - это время очень странных людей. Людей, которые, например, добровольно порабощают себя желаниям, привычкам и амбициям, но при этом носятся со свободой как с писаной торбой. Которые страдают катастрофическим комплексом неполноценности, но болезненно гордятся своим «янераб». Которые считают проявлением свободы бунт, будучи при этом паралогические неспособными заставить себя жить по правилам.
Как удивительно прозорлив был о. Александр Шмеман ещё сорок лет назад сказавший о нашем времени: «эпоха бунтующих рабов, сменившая эпоху высокого «послушания» свободных людей»!
Где уж тут всем этим янерабам понять, что значит быть рабом Божьим?
Впрочем, каждому своё. Я почти не сомневаюсь, что рай в который «рабов не пускают», всё же существует. Напомню вам бородатый советский анекдот.
Итак, является умирающему Андропову Брежнев и завязывает с ним разговор, в процессе которого выясняется, что дорогой Леонид Ильич пребывает в аду. Пытливый Андропов начинает расспрашивать что да как и Брежнев ему рассказывает следующее:
- Тут у нас два ада - социалистически и капиталистический.
- А где лучше? - Закономерно интересуется Андропов.
- В социалистическом, - отвечает Брежнев, - в капиталистическом ведь как? Всё по часам и по всей строгости. А у нас то смолу не привезли, то дрова закончились, то черти пьяные...
Так вот где-то там, между социалистическим и капиталистическим адом, по моему глубокому убеждению, и находится тот самый отдельный «рай» для янерабов.
И рабов Божьих туда, естественно, не пускают.
Читайте також
Наше життя має бути живим Євангелієм для інших
Можливо, я зараз напишу не дуже непопулярну думку. І комусь на перший погляд буде здаватись, що моя ціль звинувачення і пошук негативу. Але я вже говорив не раз, що буду писати те, що вказує мені моя совість. Щоб про це не думали інші. І ніколи не намагався всім подобатись і догодити..
«Дім Мій домом молитви буде званий, а ви робите з нього печеру розбійників»
Києво- Печерська Лавра до приходу безбожників і борців із Церквою, і після. Тоді, і зараз. Києво-Печерська лавра, особливий дім Пречистої Богородиці. Одна з найдавніших святинь та скарбів Київської Русі. Другий Єрусалим, як називали її святі отці
Начальника в народі твоєму не лихослов.
Ці слова апостола Павла часто використовуються як «дубина» проти будь-кого, хто намагається говорити про несправедливості (або пряме зло), які чинять світські чи церковні влади
Єдність у стражданні
Війна, як і будь-яка інша катастрофа, влаштована руками людини (геноцид, голодомор тощо), обертається насамперед розділенням. Причому тріщина проходить не між країнами та народами і навіть не між членами однієї сім'ї, вона розтинає серце людини.
Книга, яку намагалися не згадувати: Віктор Єленський та його радянське минуле
Робота «Юдейський клерикалізм і сіонізм» вийшла тиражем 20 тисяч примірників у серії «Атеїстична бібліотечка студента». Сьогодні вона читається як ілюстрація до радянської пропаганди і демонструє еволюцію автора від пропагандиста до чиновника нової України.
Кощунство чи "турбота"? У Лаврі сторонні торкаються мощей
У мережі з'явилися фото з Дальніх печер, де музейні працівники та представники державної церкви проводять переоблачення мощей Преподобних Печерських. Те, що здавна здійснювала братія у священному сані з молитвою та дотриманням канонів, тепер виконують люди без належних знань і благословення. Віруючі обурені: святиня всеправославного значення опинилася в руках сторонніх, а процес перетворився на бездушне «музейне дійство».