Притча: злодійська свічка

Святитель Миколай. Фото: Instagram.com

Жив-був один чоловік, а час був важкий, ось він і задумав собі промислити добра, але ж недоброю справою: що в кого погано лежить – не обійде, приховає, а то накупить погань якусь, вийде купцем на базар і так заговорить спритно, так викрутить, зовсім тебе з пантелику зіб'є і втридорога збуде, – одне слово, злодій.

І щоразу, діло своє обробивши, Миколаю свічку несе. Наставив він свічок, тільки його свічки й видно.

І пішла чутка про Іпата, що за старанністю своєю він перший чоловік, і в справах його Миколай йому помічник. Та й сам Іпат переконався, що ніхто, як Миколай.

І одного разу хапнув він у сусіда, та скоріше навтіки для безпеки. А там, як на гріх, схопилися, та слідом за ним навздогін. Біг Іпат, біг, вибіг за село, біжить дорогою – ось-ось наздоженуть, – і потрапляє йому назустріч дідок, так, жебрак дідок, побиральщик.

– Куди біжиш, Іпате?

– Ой, дідусю, виручи, не дай пропасти, сховай: наздоженуть, живу не бувати!

– А лягай, – каже дідок, – ось в ту канавку.

Іпат – у канаву, а там кінь дохлий. Він під коня, в черево йому і закопався. Біжать по дорозі люди й прямо злодійським слідом, а нікому й невтямки, та й мудро здогадатися: канавка хоч і не дуже глибока, та дохлятину-то рознесло як гору. Так і пробігли.

Іпат і вийшов. А дідок тут же на дорозі стоїть.

– Що, Іпате, добре тобі в сховку лежати?

– Ой, дідусю, добре, – мало не задихнувся!

– Ну, ось, бачиш, задихнувся! – сказав дідок, і став такий суворий, – а мені, як думаєш, від твоїх свічок солодше? Та свічки твої, чуєш, мені, як ця падаль! – І пішов такий суворий.

Читайте також