Притча: злодійська свічка
Святитель Миколай. Фото: Instagram.com
Жив-був один чоловік, а час був важкий, ось він і задумав собі промислити добра, але ж недоброю справою: що в кого погано лежить – не обійде, приховає, а то накупить погань якусь, вийде купцем на базар і так заговорить спритно, так викрутить, зовсім тебе з пантелику зіб'є і втридорога збуде, – одне слово, злодій.
І щоразу, діло своє обробивши, Миколаю свічку несе. Наставив він свічок, тільки його свічки й видно.
І пішла чутка про Іпата, що за старанністю своєю він перший чоловік, і в справах його Миколай йому помічник. Та й сам Іпат переконався, що ніхто, як Миколай.
І одного разу хапнув він у сусіда, та скоріше навтіки для безпеки. А там, як на гріх, схопилися, та слідом за ним навздогін. Біг Іпат, біг, вибіг за село, біжить дорогою – ось-ось наздоженуть, – і потрапляє йому назустріч дідок, так, жебрак дідок, побиральщик.
– Куди біжиш, Іпате?
– Ой, дідусю, виручи, не дай пропасти, сховай: наздоженуть, живу не бувати!
– А лягай, – каже дідок, – ось в ту канавку.
Іпат – у канаву, а там кінь дохлий. Він під коня, в черево йому і закопався. Біжать по дорозі люди й прямо злодійським слідом, а нікому й невтямки, та й мудро здогадатися: канавка хоч і не дуже глибока, та дохлятину-то рознесло як гору. Так і пробігли.
Іпат і вийшов. А дідок тут же на дорозі стоїть.
– Що, Іпате, добре тобі в сховку лежати?
– Ой, дідусю, добре, – мало не задихнувся!
– Ну, ось, бачиш, задихнувся! – сказав дідок, і став такий суворий, – а мені, як думаєш, від твоїх свічок солодше? Та свічки твої, чуєш, мені, як ця падаль! – І пішов такий суворий.
Читайте також
Срібні підсвічники: як милосердя стає ціною спасіння душі
Ми часто сприймаємо прощення як легкий жест. Але сцена з роману Віктора Гюго відкриває іншу правду: за свободу іншого завжди доводиться платити своїм сріблом.
Братства: мережева структура проти імперії
У 1596 році православ'я в Україні оголосили «мертвим». Але поки еліти йшли до костелів, прості міщани створили структуру, яка переграла імперію та єзуїтів.
Анатомія сорому: чому фреска Мазаччо передає біль
Перед нами образ, який розділив історію на «до» і «після». Фреска Мазаччо – це не просто мистецтво, це дзеркало нашої катастрофи.
Дерев'яний дзвін: чому стук била сьогодні звучить гучніше бронзи
Той, хто звик до мідного пафосу, навряд чи зрозуміє цей сухий стук. Але саме він скликав людей до Ковчега. Історія била – виклик сучасній епосі.
Гнів і тиша: який погляд зустріне нас наприкінці часів?
Ми стоїмо перед двома безоднями: лютим вихором Мікеланджело і лагідним поглядом преподобного Андрія. Два лики Христа – дві правди, які ми шукаємо у вогні випробувань
Як жменя пшениці перемогла імператора: Їстівний маніфест проти смерті
Перед нами страва з коливом – варена пшениця з медом. Проста каша? Ні. Це документ опору, написаний зерном замість чорнила.