Анафема від імені мерця
У 1054 році християнський світ розкололося через документ без юридичної сили. Це історія про те, як амбіції та випадковий скандал виявилися важливішими за єдність.
Папа, чиї легати увійшли до Святої Софії, уже три місяці лежить у труні. Кардинал у червоній мантії кидає на престол грамоту, сили якої немає ні в канонічному, ні в людському вимірі. Так поділили світ.
Якщо в цій історії і є якась страшна геніальність, то вона в одній деталі – юридичній. Папа Лев IX, який відправив легатів до Константинополя, помер 19 квітня 1054 року.
За церковним правом того часу мандат папського посланника припинявся зі смертю того понтифіка, який його послав. Тобто людина, якого ми звикли називати «кардиналом-легатом Гумбертом», 16 липня вриваючись до Святої Софії, був просто іноземцем у червоній шапці.
Гумберт був у той момент приватною особою з Лотарингії. Туристом з непомірним самомненням. Грамота, яку він кинув на престол, не мала сили. Анафема, яку він проголосив, не була анафемою. Розкол, який поділив християнський світ на тисячу років, був оформлений документом, у якого не було автора.
Варто згадати, з чого вся ця історія розкручувалася. Не з Філіокве і не з природи Святого Духа. З хліба. Латиняни служили на опрісноках – прісному хлібі, без дріжджів. Греки – на квасному, що піднявся.
Хліб як привід для війни
Богословськи за цими двома традиціями стоять різні акценти: пасхальний хліб давнього Ізраїлю або живе, дихаюче тісто Воскресіння. Суперечки про те, який хліб «правильніший», у Церкві були давно, йшли спокійно, поколіннями.
Але з середини XI століття в цю суперечку увійшла політика. У Південній Італії нормани захоплювали візантійські землі і силою переводили грецькі парафії на латинський обряд. Грецькі священники, які відмовилися служити на опрісноках, втрачали храми. Звістки про це доходили до Константинополя – і амбітний патріарх Михаїл Керуларій вирішив відповісти симетрично. Він закрив латинські храми у столиці імперії.
Театральний жест у Святій Софії
Дійшло до сцени, яку важко уявити. Сакелларій Никифор, посланий патріархом виконувати указ, вривався до латинських церков і наказував витрушувати з дарохранительниць Святі Дари. Він робив це прямо на підлозі. І вимагав розтоптати ногами – тому що ці Дари, за логікою загарбника, були «неблагодатні».
Це справжній нонсенс: християни двох обрядів у суперечці про те, як правильно подавати Тіло Христове – топтали Його Самого.
Догматичних причин для цього не було ніяких. Був обряд, перетворений його апологетами на знамено. І був хліб, перетворений на зброю для боротьби з противником.
Список хибних звинувачень
У квітні 1054-го папа Лев IX помирає. У Римі конклав не поспішає: наступного папу оберуть тільки в 1055-му. Делегація легатів, відправлена ще за життя Лева, до цього моменту вже в Константинополі.
За канонами їм слід було б розвернутися і поїхати. За людською логікою – тим більше. За логікою вразливої гордині – ні. Кардинал Гумберт, лотарингець, людина жорстка і освічена, не збирався їхати без тріумфу.
Патріарх, у свою чергу, продемонстрував, що розмовляти з легатами на рівних не буде: на соборі посадив їх на останні місця. Гумберт образився і переговори згорнув.
Булла в вуличному пилу
У суботу 16 липня 1054 року в Святій Софії йшла Літургія. Храм заповнений народом. Кардинал Гумберт зі свитою проходить через всю товпу молящих, піднімається до вівтаря і кладе на престол сувій – папську буллу про відлучення патріарха. Мовчки. Не пояснюючи нічого народу. Повертається і йде до виходу. Біля дверей театрально відтрушує з ніг порох, як колись апостоли відтрушували порох з взуття, виходячи з міста, що їх не прийняло.
У тексті булли – перелік звинувачень, здатний збентежити будь-кого. Греків звинувачують у симонії (хоча саме у Візантії це давно не було системною проблемою). Звинувачували їх і в аріанстві (яке до XI століття було давно покійною єрессю). У тому, що вони продають церковні посади, перехрещують латинян, не хрестять новонароджених раніше восьмого дня.
І головне – у тому, що вони видалили з Символу віри походження Святого Духа «і від Сина». Будь-який третьокурсник семінарії сьогодні знає: Філіокве – «і від Сина» – внесла до Символу латинська традиція. Греки нічого з Символу не видаляли. Це західна вставка, визнавана нині навіть католицькою наукою. Кардинал Гумберт, по суті, звинувачував греків у тому, чого вони не робили, і приписував їм те, у чому винен був Захід.
Голос, що став відлунням
Це і є класична картина будь-якого розколу: догматика перетворюється на дубину, якою махають наосліп. Відразу після відходу легатів у храмі сталася маленька, майже непомітна сцена. Один з іподияконів Святої Софії схопив залишену на престолі буллу, вибіг на вулицю за делегацією і став благати Гумберта забрати її назад.
Гумберт відмовився. Тоді іподиякон – імені його історія не зберегла – кинув буллу прямо в вуличний пил Константинополя. Документ, який через тисячу років назвуть актом поділу християнського світу, якийсь час просто лежав на мостовій.
Поблажливість важливіша за точність
У ці місяці, між Італією і Константинополем, ходив один лист. Його написав патріарх Антіохійський Петро III – людина, в цій історії майже ніким не згадана. Він був спостерігачем збоку і намагався зупинити божевілля.
Петро Антіохійський писав Михаїлу Керуларію: латиняни помиляються в обрядах, помиляються в пості, помиляються в хлібі – але вони наші брати. Знизойди до них, благав він, не втрачай головного заради того, щоб домогтися абсолютної точності у всьому.
Петро III благав Керулария тим самим тоном, яким Авраам говорив з Богом про Содом: ще трохи поблажливості, ще трохи терпіння, можливо, ситуація виліковується сама. Його не почули.
Забуті взаємні образи
Голос людини, яка просить про мир у розпал конфлікту, завжди звучить як голос зрадника. У 1965 році патріарх Константинопольський Афінагор і папа Павло VI спільним актом зняли взаємні анафеми 1054 року.
Вони заявили, що обопільні відлучення «віддані забуттю». На папері розкол було скасовано через дев'ять століть і шість років після того, як кардинал Гумберт кинув свою буллу на вівтар Святої Софії. Але реальної єдності це, як ми всі знаємо, не повернуло.
