Притча: «Геометрична» притча про любов від авви Дорофея

Якщо ж возлюбимо Бога, то скільки наближаємося до Бога любов'ю до Нього, стільки єднаємося любов'ю і з ближнім. Фото: Православие.Ru

Запропоную вам порівняння, передане від отців. Уявіть собі коло, написане на землі, середина якого називається центром, а прямі лінії, що йдуть від центру до кола, називаються радіусами.

Тепер вислухайте, що я буду говорити: припустімо, що коло цього є світ, а самий центр кола – Бог; радіуси ж, тобто прямі лінії, що йдуть від окружності до центра, суть шляху життя людського. Отже, на скільки святі просуваються в глибину кола, бажаючи наблизитися до Бога, на стільки, у міру руху, вони стають ближче і до Бога, і один до одного.

І скільки наближаються до Бога, стільки наближаються і один до одного – і скільки наближаються один до одного, стільки наближаються і до Бога.

Так зрозумійте і про видалення. Коли віддаляються від Бога і повертаються до зовнішнього, то очевидно, що тією мірою, як вони виходять від осередку і віддаляються від Бога, тією ж мірою видаляються і один від одного; і скільки віддаляються один від одного, стільки видаляються і від Бога.

Таке єство любові: на скільки ми знаходимося поза і не любимо Бога, на стільки кожен вилучений і від ближнього. Якщо ж возлюбимо Бога, то скільки наближаємося до Бога любов'ю до Нього, стільки єднаємося любов'ю і з ближнім. І скільки єднаємося з ближнім, стільки єднаємося з Богом.

Читайте також

«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння

Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .

Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою

Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.

Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта

Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.

Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода

Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.

Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки

Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.

Практика причастя мирян: як змінювалася за 2000 років

За два тисячоліття історії Церкви змінювалася не тільки частота прийняття Тайн, але й саме внутрішнє ставлення до нього. Про те, як Євхаристія пройшла шлях від «щоденного хліба» до рідкісної нагороди і назад.