Проти Томосу й Фанара: про що говоритимуть на «соборі» ПЦУ

Сергій Думенко на «соборі» має намір зміцнити свою владу в ПЦУ. Фото: СПЖ

24 травня має відбутися «Архієрейський Собор» ПЦУ, на якому представники структури Думенка планують розглянути кілька питань. Зокрема, ПЦУ синхронно з уніатами перейде на новий календар.

Водночас із різних джерел надходить інформація, що багато «ієрархів» цієї структури незадоволені своїм керівником і думають про те, щоб замінити Думенка на більш харизматичну та сильну фігуру. Чи будуть ці «ієрархи» порушувати це питання саме зараз, невідомо. Але, щоб уникнути несподіванок і неприємностей, Думенко вирішив підстрахуватися.

Телеграм-канал «Churcher» злив у Мережу нібито новий варіант статуту про управління ПЦУ, де є кілька дуже цікавих моментів. За словами авторів цього каналу, саме цей документ стане головним питанням «собору», а Думенко разом із Зорею спробують його «протягнути».

Що ж це за статут і чим він відрізняється від того, що є в наявності?

Претензії на душі вірян

Вже в першому пункті нового статуту ПЦУ сказано, що ПЦУ – це «соборна спільнота усіх православних вірян України – мирян, чернецтва, церковнослужителів та священнослужителів, що невід'ємно належать до Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, Главою якої є Господь наш Ісус Христос».

Тобто згідно з цим пунктом усі православні віруючі України, незалежно від того, до якої юрисдикції чи конфесії вони себе зараховують, будуть розглядатися в ПЦУ як свої члени. Цей принцип не новий, оскільки він уже давно використовується фанаріотами стосовно діаспори. Згідно з ним, усі православні християни країн, які не входять до юрисдикції якоїсь Помісної Церкви, – це «за замовчуванням» паства Фанара. Зрозуміло, що з такою постановкою питання не згодні в інших Помісних Церквах, але фанаріотам це малоцікаво.

Зазначимо також, що в першому параграфі старого статуту ПЦУ чітко сказано, що «православні християни українського походження в православній діаспорі віднині мають окормлення єпархіальними архієреями Вселенського Патріархату, відповідно до священних канонів (28-й канон IV-го Вселенського Собору, див. також і 8-й канон I-го Вселенського Собору)». А ось у новому весь цей абзац просто викинули. Отже,

в ПЦУ, якщо вони ухвалять нову редакцію статуту, підуть проти Томоса і проти свого ж старого статуту, ухваленого на «соборі» 2018 року.

Природно, що в цій ситуації одне з двох: або Думенко йде на відкритий конфлікт із фанаріотами (тема діаспори – це болючий «мозоль» Фанара), або ж усе погоджено з патріархом Варфоломієм. Якщо вірним є другий варіант (а саме так ми й думаємо), то ПЦУ щось запропонувала Фанару замість українців за кордоном. Найімовірніше, йдеться про відновлення якихось древніх «ставропігій» Константинопольського патріархату, які існували в Україні 350 років тому. Наприклад, Києво-Печерської лаври. Погодьтеся, що заради святині всесвітнього значення фанаріоти можуть «пожертвувати» своїми діаспоральними амбіціями та жменькою українців-прихильників ПЦУ за кордоном.

Претензії на храми та монастирі

У четвертому пункті ПЦУ конкретизує свої претензії, заявляючи, що її канонічна юрисдикція поширюється на всю територію України.

Зрозуміло, що таким чином структура Думенка окреслила свої претензії не лише на вірян, а й на нерухоме майно Української Православної Церкви, а може, й інших конфесій.

У новій редакції статуту ПЦУ сказано, що цій структурі належать «всі єпархії, монастирі, парафії та всі інші православні церковні установи (релігійні організації), що знаходяться в міжнародно визнаних межах України».

Ми ж розуміємо, що цей статут має пройти державну реєстрацію? А якщо так, то на державному рівні буде закріплено, що всі монастирі, храми та єпархії України вважатимуться власністю ПЦУ. Єдиний виняток – «канонічно утворені Ставропігії Вселенського Патріархату та представництва (подвір'я) автокефальних Помісних Православних Церков, які перебувають у юрисдикції своїх Церков за згодою ПЦУ».

Тобто будь-який храм і парафію УПЦ після ухвалення та затвердження цього статуту навіть перереєстровувати буде не треба – їх можна просто відібрати, не боячись навіть гіпотетичного суду і слідства.

Заборона УПЦ

Що ж до УПЦ, то думенківці вирішили зробити все, щоб існування канонічної Церкви на території нашої держави стало неможливим. У новій версії статуту про управління сказано, що «наявність на території України православних церковних установ (релігійних організацій – єпархій, монастирів, парафій та інших церковних установ) поза єдністю з Православною Церквою України, зокрема в юрисдикції Московського Патріархату (Російської Православної Церкви) є порушенням норм канонічного права і аномалією, яка потребує виправлення».

Звісно, «виправлятимуть» цю «аномалію» за допомогою влади та антицерковних законів. Про жодний діалог з УПЦ вже не йдеться – лише сила й тиск.

Також ПЦУ вирішила остаточно привласнити собі назву «Українська Православна Церква», що в поєднанні з порошенківським антицерковним законом лише підштовхне гонителів до більш рішучих дій проти Церкви.

Заборона на свободу

Але найцікавіше те, що міститься в пункті, який безпосередньо стосується Епіфанія. Йдеться про «останню інстанцію» в ПЦУ.

Згідно зі старим статутом, право тлумачити його положення має виключно глава Фанара (параграф 4, пункт 3).

Більше того, з усіх найважливіших питань ПЦУ зобов'язана звертатися до Константинопольського патріарха, «який охоче надає сприяння та оголошує потрібне
рішення Священному Архієрейському Собору Церкви України».

До нього ж має апелювати ПЦУ, «якщо під час заміщення престолу Митрополита Київського і всієї України виникають непереборні проблеми, що порушують єдність Церкви» (параграф 10, 13).

Нічого із цього у новій редакції статуту немає. У ньому йдеться, що «Помісний Собор» є останньою інстанцією в ПЦУ і лише він «має право розглядати догматичні і канонічні відхилення в діяльності Предстоятеля» (параграф 2, 7).

Тобто ніхто тепер не зможе Варфоломію поскаржитися на Епіфанія.

Нагадаємо, що в Мережі з'являлася інформація (побічно підтверджена деякими фактами), що в Думенка серйозні управлінські проблеми і в його структурі є «архієреї», які не хочуть бачити Сергія Петровича як очільника. Мабуть, саме з цієї причини Епіфаній вирішив максимально убезпечити себе. Бо усунення патріарха Варфоломія як останньої інстанції – це ще не все.

Згідно з новим текстом статуту, глава ПЦУ не лише скликає «собор», а й визначає процедуру обрання кандидатів на нього (параграф 2, 4). У старому статуті делегати обиралися від єпархії.

Виходить, що, у разі чого, Думенко із товаришами зможуть не допустити на «собор» усіх тих, хто надумає піти проти «предстоятеля». У свою чергу, жодного іншого важеля впливу на Думенка після викреслення ролі патріарха Варфоломія фактично не залишилося.

Висновки

Новий статут ПЦУ (якщо його буде ухвалено на завтрашньому «соборі») містить уже готовий сценарій з розгрому УПЦ після її заборони владою. Цим документом

Думенко показав, що він зробить усе, щоб канонічної Української Православної Церкви не було на території України.

Епіфаній, найімовірніше, зміг виторгувати у фанаріотів діаспору за кордоном, що є єдиним серйозним досягненням його структури. Щоправда, за неї доведеться платити, і навряд чи та ціна, про яку ми незабаром дізнаємось, потішить тих, хто на неї погодився.

Водночас Думенко хоче отримати якусь «гарантію» власної безпеки. Усе-таки йому лише 44 роки, і сидіти на Київському «престолі» він має намір не менше, ніж «дідусь» Філарет. Саме тому зі статуту прибрали слова, що суперечки та непорозуміння розв'язує патріарх Варфоломій, надавши право останньої інстанції «Помісному Собору», який повністю контролюватиметься главою ПЦУ.

Чи вдасться провести все це завтра? Подивимось. У будь-якому разі, ситуація всередині ПЦУ буде лише розпалюватися.

Читайте також