Поклонники рэпера обсуждают фото Басты в облачении иподьякона
Еще год назад в Сети появилась занимательная фотография: три мальчика стоят в церкви, в одном угадывался Василий Вакуленко, ныне известный как рэпер Баста. Оказывается, музыкант в детстве служил пономарем в храме – помогал священнику при богослужении, звонил в колокола, пел в церковном хоре.
Неудивительно, что Баста прекрасно разбирается в религиозных вопросах, которые живо обсуждал с победителем четвертого сезона телешоу «Голос» иеромонахом Фотием.
Вакуленко родился в семье военнослужащих, а в советские времена посещение богослужений и разговоры о церкви, мягко говоря, не приветствовались. Зато теперь Вася регулярно ходит в храм, где участвует в литургиях. Поклонники рэпера долго обсуждали недавние фото Басты в облачении иподьякона. Оказывается, отслужить божественную литургию в Павловском кафедральном соборе его пригласил друг детства - епископ Митрофан, который как раз отмечал день своего рождения.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.