Притча: людська мудрість

Колосся. Фото: zabavochka.com

Жив-був селянин, який думав, що якби він сам займався погодою, то було б набагато краще. «Зерно швидше визріватиме, – думав він, – і в колосках буде більше зернин».

Бог побачив його думки і сказав йому:

– Якщо ти вважаєш, що знаєш краще, коли яка погода потрібна, керуй нею сам цього літа.

Селянин дуже зрадів. Тут же він побажав сонячної погоди. Коли земля підсохла, він забажав, щоб уночі пішов дощ. Зерно росло, як ніколи. Всі не могли натішитися, а селянин думав: «Чудово, цього року все добре – і погода, і врожай. Таких колосків я ще ніколи в житті не бачив».

Восени, коли поле пожовкло, селянин поїхав збирати врожай. Але яке було його розчарування: колоски всі були порожніми! Він зібрав лише солому.

І знову цей селянин став скаржитися Богові, що врожай нікуди не придатний.

– Але ж ти замовляв погоду за своїм бажанням, — відповів Творець.

– Я посилав по черзі то дощ, то сонце, – пояснював селянин. – Я зробив усе, як треба. Не можу зрозуміти, чому ж колос порожній?

– А про вітер ти забув! Тому нічого й не вийшло. Вітер потрібен для того, щоб переносити пилок із одного колоска на інший. Тоді зерно запліднюється, і виходить добрий повний колос, а без цього врожаю не буде.

Селянину стало соромно, і він подумав: «Краще нехай Господь сам керує погодою. Ми тільки все переплутаємо в природі нашою "мудрістю"».

Читайте також

Гора Каранталь: випробування спокоєм

Скельна вершина стоїть стіною між шумом Єрихона і тишею пустелі. Тут мовчання – як дзеркало, що проявляє те, з чого ми зроблені насправді.

Герої під низькою стелею: про літературу, яка розучилася бачити вічне

Сучасна проза дедалі частіше нагадує емоційну аптечку, позбавлену надії. Чому підміна морального вибору травмою забирає у нас небо і робить літературу тісною?

Паперова фортеця: григоріанський розкол 1925 року

У 1920-ті роки єкатеринбурзькі собори пустували за повної підтримки влади. Як проект ОДПУ зі створення слухняної церкви розбився об опір віруючих.

Кістка землі: чому скельні монастирі Дністра неможливо знищити

Лядова і Бакота – це тиша всередині каменю, що пережила набіги орди, вибух і затоплення. Історія про місця, де життя пішло під землю, щоб зберегтися.

Хрестовоздвиженське братство на Чернігівщині: спроба жити за Євангелієм

​Наприкінці XIX ст. миряни створили громаду, де віра визначала не лише богослужіння, а й працю, виховання, побут і стосунки. Цей досвід виявився незручним майже для всіх. Чому?

Слово Боже проти нейрослопу: як зберегти людяність

​Інформаційний шум та ШІ-генерації приводять людину до тваринного стану. Як вдумливе читання Писання допомагає зберегти смисли, розум та образ Божий в епоху нейрослопу.